Ми і до сьогодні перебуваємо під впливом московської історіографічної школи, користуючись її визначеннями та міфами щодо історії України.
Не оминуло це і церковної історії: відзначаючи Володимирове Хрещення Русі, взяте на озброєння московськими істориками заради підвердження “руської спадщини” Московії, ми викреслюємо зі своєї історії той період, коли на території України вже існувала Церква.
Мова йде про Хрещення готів.
Основним закидом проти відзначення цього, письмово зафіксованого, факту є їх аріянство. Причому подібні аргументи, як правило, є вирваними з історичного контексту і розглядаються з точки зору сьогоднішньої догматики.
Спробуємо провести невеличку реконструкцію, по ключовим датам, періоду тринітарних суперечок в Церкві. Нагадаємо, що III—IV століття були періодом кодифікації християнства та опрацювання його догматики. Спроби використання філософських термінів в теології призводило не тільки до плутанини, різному тлумачені, а й нерозумінні цих термінів в церковному середовищі.
Сократ Схоластик в “Церковній історії” пише, що причиною виникнення догматичної суперечки в Церкві щодо вчення Арія, стало твердження Александрійським єпископом, що ” Бог є Трійця в Одиниці та Одиниця в Трійці”, яке Арій сприйняв як спробу розповсюдження вчення Савелія Лівійського щодо проявлення Бога в трьох ролях (савеліянська єресь).
Це призвело до того, що Арій почав інтерпретувати природу Христа, як створену Богом, й відповідно: 1. яка має початок свого буття; і 2. не є рівною Богу; вносячи таким чином субординаціоналізм в Божественну природу. Це визначилося в аріянській формулі подобосущності Сина до Отця “?????” (оміусія), а не Його єдиносущності з Ним “????????” (омоусія).
На відміну від православного розуміння рівночесністі Осіб Святої Трійці: “Слава Отцю і Сину і Святому Духові”, у аріян славослов’я звучало так: “Слава Отцю через Сина во Святому Дусі”
Скликаний з цього приводу імператором Константином Великим, І Вселенський Собор (325 р.) засудив вчення Арія щодо “подобосущності” Сина до Отця (?????) та ствердив Символ Віри, визначаючи “єдиносущність” ( ????????) Сина з Отцем.
Але вже в 336 році аріяне були знову прийняті до церковного спілкування, а спір щодо “?????” заборонено з-за його нерозуміння багатьма християнами та апокатафічність Божественної природи.
Саме в цей період церковні хроніки фіксують наступний факт: “в 341 році Константинопольський архієпископ Євсевій Нікомедійський (прихильник аріянської формули) висвячує єпископом готів Вульфілу”. Вперше в писемній історії говориться про наявність на території сучасної України церковної одиниці – єпархії.
381 року ІІ Вселенським Собором, на якому перемогло православне розуміння Св. Трійці, вироблене каппадокійцями, аріянство було визнано єрессю й будь-які диспути з цього питання остаточно заборонені.
Імператор Феодосій І в 383 році, для остаточного примирення православних з аріанами, скликає Синод , на якому був присутній і єпископ готів Вульфіла, що говорить про відношення до аріянства не як до церковного розколу, а догматичної суперечки.
Адже до сьогоднішнього дня діє Перше Правило Василія Великого, яке визначає прийом аріян до Церкви через миропомазання, що означає визнання Таїнства Хрещення, здійснене ними.
Андрій Жепко.
