Чому Бог допускає страждання людини, зокрема, своїх послідовників?

Цю тему, звичайно, глибоко і мудро розкривали святі отці Церкви і богослови, але невідступні запитання одного з моїх знайомих змусили дати особисту відповідь, щоправда, дуже узагальнену і стиснуту.

Так як Бог створив людину вільною у своїй волі і розумною для розрізнення добра і зла, то людина, відповідно, має волю і вибір до вчинення добра або зла. І цю волю Бог поважає, інакше людина була б наче запрограмований робот без почуттів і свобідної волі. А ми, люди, з нашим розумом і волею такого б не хотіли, правда? Саме тому Бог дає людині вільно діяти. І саме тому Адам і Єва піддалися спокусі і обрали непослух Богові, а натомість послухались лукавого змія. Ми не знаємо, чи саме так було, а чи це образ, який відображає падіння людства в особі біблійних персонажів Адама і Єви як наших прародичів. Тим не менше, той переступ мусив бути належно покараний, що Бог і зробив, прогнавши перших людей з Едему.

А далі продовжилась історія переступу: Каїн через свою заздрість вбиває брата Авеля; несправедливість множиться, і врешті доходить до “точки кипіння” зла, коли Бог вирішує знищити (Він вправі це робити, бо ж є Творцем…) людство потопом, але зі свого милосердя рятує життя праведному Ноєві та його сім’ї, завдяки чому людство продовжило своє існування; пізніше було поневолення ізраїльського народу в Єгипті, але потім Бог через праведного Мойсея виводить ізраїльтян з тої неволі через пустелю. Але що було там? Скільки чудес Бог зробив для них, а вони заледве після того знову і знову відступали від Нього і поклонялися зробленим своїми ж руками божкам… Чому? Бо в них була воля і свобода вибору, подарована Богом. Зате використовували її не за призначенням! Хоче людина торкнутися вогню? Тоді може це зробити! Але результат її бажання буде болючий! І ще багато можна наводити прикладів з давніх часів, але я навів лише кілька, щоб наочно підкріпити свою позицію про наявність і причини страждання на початку і протягом історії людства.

Так-от, врешті дійшло до того, що Бог вирішив спасти людство від смертельного наслідка гріха, пославши Свого Сина до нас, у нашій подобі і в нашому тілі, бо краще наблизитись до людини неможливо, аніж стати нею самою, маючи таке ж тіло, яке зазнає болю, маючи серце і душу, які можна зранити і зрадити… Та ще й народився Син Божий в убогих умовах, серед тварин… Подумати тільки: Той, Хто створив усю Вселенну, в таких умовах!.. Та якби Христос не пришов у такий спосіб, то багато хто з людей міг би подумати і говорити: “Що там Йому, Богові вгорі! Легко Йому звідти нас повчати і від нас всього вимагати?!” Але ні, Він заради любові навіть дозволив Своєму Синові зазнати тяжких страждань бичування, знущань і насміхань і, врешті-решт, розп’яття на хресті…

Отож, сам Син Божий зазнавав страждань. І попередив Своїх послідовників: “У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я переміг світ!” (Ів. 16:33)

“Але чому ж Бог допускає таке страждання для своїх послідовників?!”, – багатьом напрошується таке запитання. Думаю, що відповідь на це питання дав великий апостол народів Павло у своєму Посланні до євреїв: “Інші загинули в муках, відкинувши визволення, ЩОБ ОСЯГНУТИ ЛІПШЕ ВОСКРЕСІННЯ. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, НЕ ОДЕРЖАЛИ ОБІЦЯНОГО, бо Бог ЗБЕРІГ НАМ ЩОСЬ КРАЩЕ, ЩОБ вони не без нас ОСЯГЛИ ДОСКОНАЛІСТЬ*.” (Посл. до Євр. 11:35-40)

Тому гадаю, що саме про це йдеться Богові, і через те, що страждання є лише короткочасним на землі з погляду вічності, бо завдяки ним людина досягає досконалості і щасливого вічного життя. А це найголовніше. Бо тутешнє життя є лише маревом і ніби дзеркалом майбутнього – вічного.

Якщо людина не страждає, то не може стати досконалою. Ап. Павло в Посланні до римлян (5, 3-5) пише про таку послідовність духовного зростання людини: “… ми хвалимось і в стражданнях, знаючи, що СТРАЖДАННЯ* дає терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію. Надія ж не засоромить, бо любов Бога була вилита в серця наші Святим Духом, що нам даний.”

Більше того, людина навряд чи зможе сподобитися вічного Царства Божого без страждання. Крім слів Христа “У світі страждатимете” є ще й інші: “Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме” (Йо. 16, 20). Тут Спаситель протиставляє земні страждання Його послідовників, які обернуться для них вічною радістю, і земні веселощі світу, які доведуть їх до вічної кари…

Є ще й інше місце в Св. Письмі, яке підтверджує цю тезу – притча Христа про багача, який “одягався у порфиру і висон і бенкетував щодня, і про вбогого Лазаря, “який лежав біля брами багача, вкритий струпами. Він бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси приходили і лизали його струпи.” І коли померли обоє, то Лазаря ангели понесли на лоно Авраамове, а багач потрапив у пекло: “І ось, терплячи муки у пеклі, він підняв очі свої і побачив здалеку Авраама і Лазаря з ним і став волати: “Отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум`ї цьому”.
Але Авраам сказав йому: “Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар – тільки зло, отже тепер він тут тішиться, а ти страждаєш.”

Як бачимо, Слово Боже вчить, що страждання для спасіння і здобуття вічної нагороди – це необхідна умова. Але страждання бувають різні: є дуже тяжкі – мученицькі, але вони можуть тривати досить коротко, а є й повсякденні, які відзначаються терпеливим несенням всяких скорбот, хвороб, утискань, наклепів, образ і т. ін., і вони можуть бути дуже тривалими і через те навіть важчими за перший вид страждань.

Та ми навіть в тутешньому житті бачимо плоди: безтурботність і розкошування неодмінно деградують людину і роблять її духовно-морально і навіть фізично млявою людиною, а всякі скорботи і страждання роблять людину загартованою, стійкою, витривалою… А головне – ближчою до ближніх, бо така людина вміє співстраждати і розуміти проблеми і біль ближнього, а отже, так вона стає ближчою і до Бога. Бо шлях до Бога обов’язково йде через ближнього.

Та це лише кілька думок, адже на цю тему можна писати книжки…

* Виділення великим шрифтом найвідповідніших місць – моє.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

14 + 15 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh