Важкі питання: вбивство людини

Чи існує виняток для заповіді «не вбий»? Чи допустиме вбивство в деяких випадках, наприклад, з метою самозахисту?

На жаль, інколи і серед християн доводиться чути таку думку: «Звичайно, вбивство недопустиме, але в деяких виняткових випадках все-таки можна позбавити людину життя». А це означає, що заповідь «не вбий» – зовсім не універсальна, а залежить від обставин.

Звичайно ж, це не так. Вбивство ніколи не може бути допустимим. Людське життя – недоторкане. Ця недоторканість не залежить від жодних обставин. Так, існує право на самозахист, але це не означає, що ми можемо вбивати в деяких виняткових випадках.

Тут присутнє певне замішання в термінах, тому, на жаль, слова християн деколи вводять в оману оточуючих; складається враження, що християни за певних умов не засуджують вбивство. Однак, вбивати людину – недопустимо і аморально завжди, навіть заради найбільш благородних цілей. Жодна мета не може оправдати вбивство.

Принцип «мета оправдовує засіб» суперечить християнській моралі. Вбивство недопустиме і аморальне, однак захист допустимий і необхідний. Але при захисті, при самообороні немає наміру вбити іншу людину, є намір захистити себе самого.

Право на самооборону передбачає застосування пропорційних способів захисту, які б зупинили нападника і нейтралізували його дії. Той, хто захищається, не може мати наміру вбити, хоча самозахист може призвести до ненавмисного вбивства. В цьому випадку вбивство стає не метою, а наслідком захисту. Будь-яке навмисне вбивство є важким гріхом проти Божої заповіді: чи це вбивство на війні, смертна кара чи переривання вагітності.

Останнім часом бурні дискусії викликає саме смертна кара, яку засуджують майже усі християни. Дехто з вірних вважає, що колись вчення Церкви допускало таке вбивство заради справедливості, а тепер це непорушне вчення похитнулось, а Папа Франциск, внісши поправки до Катехизму і фактично засудивши цю вищу міру покарання, відступив від непохитного вчення Церкви. Звичайно, це неправильна думка. Справа в тому, що раніше смертна кара сприймалась як пропорційна самооборона, як наслідок захисту від злочинців. Сьогодні, звичайно ж, вона не може вважатись пропорційним засобом самооборони, а це означає, що вона має бути повністю викорінена. Як писав Тома Аквінський, в одного вчинку може бути два наслідки: один – навмисний, а другий – ненавмисний. Моральну оцінку вчинок отримує на основі наміру.

Те ж саме можна сказати щодо, наприклад, аборту. Деколи доводиться чути твердження, що католики начебто допускають вбивство дитини в деяких випадках. Наприклад, у випадку, якщо під час вагітності мати приймає препарати, що спричиняють смерть плоду.

Нам також кілька разів ставили запитання про те чи є гріхом переривати позаматкову вагітність. Так от, при позаматковій вагітності дуже часто відбувається природна смерть ембріону. В інших випадках єдиною допустимою, з точки зору моралі, може бути операція, яка не є ціленаправленим абортом, тобто штучним перериванням вагітності. Вона не може бути допустимою за жодних умов. Але та ситуація, коли смерть ембріона відбувається в результаті медичного втручання для спасіння життя жінки, тобто відбувається не зумисно, не є штучним абортом, не є зумисним вбивством. Це – наслідок лікарських дій, метою яких в жодному разі не є знищення життя, що зародилося. За цих умов лікар покликаний зробити все можливе для порятунку обидвох життів: і жінки, і ембріона. Зрозуміло, до числа дій, які називають терапевтичними, в жодному випадку не входить прямий аборт, який часто практикують, тобто вбивство зачатої дитини з метою врятувати життя матері. Таким чином, це зовсім різні речі: порятунок життя матері, який, на жаль, може призвести до загибелі життя дитини, або ж вбивство, знищення зачатої дитини з метою порятунку життя матері. Терапевтичними можна вважати такі дії, як наприклад, розрізання, видалення маткової труби або інші заходи, скеровані на зупинку кровотечі в жінки, що загрожує життю. В даних ситуаціях смерть ембріона є передбаченим наслідком, а не ціллю. І хоча цей наслідок втручання неуникний, він не навмисний. Тому саме втручання не лише допустиме, але й необхідне і невідкладне.

Сьогодні лікарі, на жаль, застосовують іншу практику – прямий аборт – тобто усунення ембріона навіть тоді, коли діагностика не показує безпосередню загрозу для життя матері. Цю практику оправдовують тим, що вона зберігає здоров’я жінки, а також маткову трубу, не перешкоджаючи таким чином можливості стати матір’ю в майбутньому. Однак таке витягнення ембріона – його також називають «видавлюванням» – є зумисним вбивством, оскільки засобом досягнення цілі – збереження репродуктивного здоров’я матері – стає знищення, тобто вбивство ембріону. Для такого вбивства в медицині знайшли м’який евфемізм – терапевтичний аборт. Дехто порівнює цей підхід з допустимим захистом з боку матері, але таке порівняння недопустиме, оскільки ембріон не можна вважати агресором. Від самої миті зачаття ембріон є людиною, тому до нього слід ставитись так само, як і до будь-якої людини. Всі люди мають рівну гідність, їхнє життя має однакову цінність – про кого б не йшла мова: про дитину народжену чи ще не народжену, про дуже стару людину, про людину будь-якого віку, яка близька до смерті, чи ж про злочинця-рецидивіста.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

twenty − five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh