Важкі питання: Папа завжди правий?

Чи правда, що католики зобов’язані в усьому погоджуватися з Папою, вважаючи його голосом Бога?

Голос Бога на землі – це, по-перше, голос нашої совісті, як говорив блаженний кардинал Ньюмен. У свою чергу, Другий Ватиканський собор стверджує, що в своїй совісті людина не одна, але вона там перебуває наодинці з Богом і слухає Його голос. Ось в чому полягає це соборне вчення: «У глибині своєї совісті людина відкриває закон, який не сама вона собі дала, але якому вона повинна коритися і голос якого завжди закликає її любити і творити добро, а зла уникати, відгукується, коли потрібно, в її серці: ось це роби, а ось цього уникай. Адже в серці людини – написаний Богом закон, в послусі якому полягає вся її гідність і за яким вона буде суджена. Совість – найпотаємніше ядро людини, ї святая святих, де вона залишається наодинці з Богом, Чий голос звучить у глибині ї душі »(« Радість і надія», 49).

Учительство Папи Римського є продовженням у часі вчення Христа. Запорука цього учительства – Сам Христос, Який сказав апостолу Петру: «Я молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів. »(Лк 22,32). І ще: «Ти – Петро (скеля), і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її і дам тобі ключі Царства Небесного: і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небі, а що на землі  ти розвяжеш, те й буде розвязане на небі» ( Мт16,18-19).

Учительство Папи Римського вимагає від нас послуху у вірі. Другий Ватиканський собор з цього приводу каже: «Ця непомильність, якою Божественний Спаситель побажав наділити Свою Церкву у визначенні вчення про віру і звичаї, простягається настільки ж широко, як і скарбниця Божественного Одкровення, яка повинна свято зберігатися і вірно викладатися. В силу своєї посади цієї непомильністю володіє Римський понтифік, голова Колегії єпископів, коли він, як верховний пастир і вчитель всіх вірних Христу, який утверджує в вірі братів своїх (пор. Лк 22, 32), остаточним чином проголошує будь-яке вчення про віру і мораль. Тому його визначення по праву називаються непорушними самі по собі, а не за згодою Церкви, бо виносяться вони за сприяння Святого Духа, обіцяне йому в особі  Петра і, отже, не потребують ніякого затвердження інших осіб і не підлягають ніякій апеляції в іншій суд ( «Lumen gentium» 25). «Цей побожний послух волі і розуму слід перш за все виявляти по відношенню до автентичного вчителювання Римського Архиєрея – навіть тоді, коли він не говорить” ех cathedra “. Це означає, що його верховне учительство слід шанобливо визнавати, висловлених ним суджень слід щиро дотримуватися згідно висловленої ним думки і волі, яка проявляється перш за все або в характері тих чи інших документів, або в неодноразовому викладі одного і того ж вчення, або ж в самій словесній формі будь-якого висловлювання»(там же).

Вчення Другого Ватиканського собору стосується учительства Папи Римського. У зв’язку з цим можна навести досить красномовний приклад апостола Петра, який був змушений вислухати відкритий докір від апостола Павла, не згодного з його ставленням до поган. Ось цей текст: «Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, заслуговував бо він на осуд. Бо він перед тим як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами а коли ті прийшли, став ховатися та відлучатися, боячися обрізаних. Разом з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства. Але коли я побачив, що не йдуть вони рівно за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то нащо поган ти примушуєш жити по-юдейському? »(Гал 2,11-14).

Таким чином, послух у вірі Папі Римському належить до його вчителювання – як надзвичайного, так і ординарного, а не до його особистих розмов або особистого вибору.

Папа володіє особливою «благодаттю статусу», пов’язаною зі служінням святого Петра. Про це говорить і Катехизм Католицької Церкви: «Серед особливих дарів благодаті слід назвати “благодать стану”, яка супроводжує відповідальні функції в християнському житті і форми служіння в лоні Церкви: “І, згідно з даною нам благодаттю, маємо різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його  мірою віри, а коли служіння будь на служінні; хто учительства, нехай навчає; хто напоумлення, нехай напоумляє; хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю ” (Рим 12,6-8) »(Катехизм КЦ, 2004).

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

7 + 18 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh