Ривок Росії до світового впливу зазнав краху

Світ тільки зараз починає розуміти увесь стратегічний задум радянської кадебістської «еліти» кінця 1980-х,що здала, здавалося б, «з потрухами» всі «завоювання соціалізму» і своїх східноєвропейських васалів. Уявімо, що вони діяли не під тиском обставин, а за планом — довгограючим планом, наслідки якого стали очевидними саме 2014 року. Зокрема, після того, як стали чітко зрозумілі масштаби російського корупційного лобі в ЄС. Для України розмах і вплив цього лобі можуть стати серйозним розчаруванням на шляху до ідеальної євромрії.

ВАЖКІ ШЛЯХИ ЧЕКІСТІВ

Той факт, що нинішня Росія в своєму архаїчному експансіонізмі «спіткнулася» об демократичні наміри України, тепер уже очевидний. Відома теза, що Росія не може бути імперією без України, доводиться нам щохвилини — бомбами і мінами, кулями і снарядами. Те, що відбувається зараз, є агонія радянського режиму в його модифікованому вигляді. Річ у тім, що Росія після 1991 року існує в матриці і парадигмі Радянського Союзу, помноженого на вийняті з більш давнього минулого зовнішні форми ідеології Російської імперії. Імперський і за фактом, і за суттю нинішній російський режим є за формою управління неорадянським. КДБ, перейменований у ФСБ, отримавши 1991 року остаточну перемогу над Компартією, став єдиновладним власником гігантської країни з ядерним арсеналом і нещадно експлуатованими природними ресурсами.

Існує версія, що наприкінці 1980-х, починаючи перебудову, що стала фактично війною КДБ проти КПРС, її ініціатори досить чітко бачили свої завдання. На першому, найскладнішому етапі потрібно було модифікувати, «декомунізувати» Радянський Союз, зробивши його більш прив’язаним до західного світу. У крайньому разі СРСР, як проект, підлягав знищенню, як доти вся система комуністичних країн Східної Європи, — але знищенню лише з метою подальшого відродження. Партійні догми, архаїка комуністичної мішури 70-річної давнини, але головне — відсутність приватної власності і можливості інтегруватися в світову фінансово-торгівельну систему з метою повноцінно впливати на неї — все це заважало планам «передової» на той час частини кадебістської і частини компартійної еліти, що прилучилася до неї.

Кого ж можна вважати цими «передовиками?» В авангарді руху за демонтаж СРСР і подальшої «роботи» з Європою і світом на нових умовах стали ті, хто мав адекватне уявлення про Захід, про його можливості і соціально-політичний устрій, а також розумів безперспективність комуністичної ідеології як перешкоди на шляху до нових умов гри із Заходом. У цьому плані передову роль грало Перше головне управління (ПГУ) КДБ — зовнішня розвідка, «біла кістка» радянських чекістів, що мала величезні фінансові можливості, агентурну мережу, зарубіжний комфорт, сильне аналітичне забезпечення… і фактично була не підконтрольна КПРС по-суті, ПГУ знаходилося і фізично, і духовно далеко від КДБ. З його середовища в майбутньому вийде і Володимир Путін, і його найближчі соратники.

Інша справа, що швидкість розпаду СРСР виявилася несподіваною для самих ініціаторів демонтажу Союзу — і це на перших порах деморалізувало їх. У 1990-х, які можна охарактеризувати як другий, вимушений етап спецоперації (відступ, «зачистка тилів», накопичення сил і перехід у наступ), «інтегратори» у вигляді КГБ-ФСБ виявилися на деякий час обмежені в можливостях впливу на колишні союзні республіки і країни Європи. Спочатку довелося витратити сили для боротьби з непотрібними ще на той час комуністично-імперськими ортодоксами (придушення путчу 1993 року), а також для становлення монополії «Газпрому» і «зшивання» Росії трубопроводами. Потім кадебістська верхівка «спіткнулася» об Чечню, розв’язання проблеми якої зайняло все останнє десятиріччя. Всі ці обставини дозволили націонал-комуністичним елітам республік колишнього СРСР закріпитися e своїх колишніх уділах, збудувавши там режими, що працюють часто на місцевих правителів, а не на неоімперську російську ідею. Але до кінця 1990-х групі вихідців зі спецслужб вдалося зібратися з силами, безпосередньо прийти до влади і почати реінтеграцію імперії.

Так почався третій етап цієї спецоперації, і продовжується він до цього часу. На цьому етапі, як ми знаємо, ФСБ довелося декілька разів, відкрито або таємно, втручатися в події на території СНД, приводячи до влади свою пряму агентуру або просто «своїх», як це сталося в Грузії, Киргизстані та Україні — щоб місцеві еліти не дуже «сваволили» і не шукали інших заступників у глобалізованному світі. І кожна така спроба призводила до революцій, воєн і розгулу насильства.

ЗАКУТУВАННЯ ЄВРОПИ

Поки Росія проходила 1990-ті, у Східній Європі, відпущеній у «вільне плавання», почалися процеси реальної демократизації, результатом якої стали розширення ЄС і НАТО. На початку 2000-х перед кадебістсько-феесбешною аристократичною верхівкою (ПГУ), що повернулася до влади, постала картина досить небезпечного «перекосу» в системі безпеки колишніх радянських сателітів. Ліві симпатії в більшості країн колишнього радянського блоку на той час зійшли нанівець, хоча спадкоємці східноєвропейських компартій, підтримувані грошима з Москви, стрималися на плаву. Зате активізувалися в ЄС праві радикали. На них у Москві також звернули увагу. Але в Кремлі і на Луб’янці задумали масштабнішу операцію — і зробили ставку на корупцію не лише свого колишнього «васального блоку», але і всього ЄС. Основні ставки були зроблені на Німеччину, Італію, Іспанію, Францію. У «роботі» з елітами кожної з цих держав була своя специфіка, що витікала з їхньої давньої і нової історії.

Італія і Франція мали традиційно сильні ліві рухи, і одночасно в них набирали силу рухи праві. Італія, до того ж, була і залишається однією з найбільш корумпованих країн Європи. Іспанія опинилася під сильним впливом тіньових російських грошей, вивезених туди російською організованою злочинністю — часто під прямим контролем ФСБ або ж тих самих агентів російських спецслужб, які «маскуються» під «російських інвесторів». Особлива ситуація була в Німеччині, де давні зв’язки КДБ і місцевої комуністичної охранки «Штазі» були досить сильні. Міра російського лобі в бізнесових і політичних колах нинішньої ФРН стала очевидна ще в той момент, коли колишній канцлер цієї країни Герхард Шредер вирушив працювати до російського «Газпрому». Нинішня позиція його спадкоємиці Ангели Меркель також змушує дуже багато говорити про її ендеерівське минуле. Судячи з позиції Меркель, її симпатії, як мінімум до недавньої трагедії з малазійським «Боїнгом», були чітко на стороні Росії.

У країнах Східної Європи з початку 2000-х років до влади також неодноразово приходили явні симпатики Росії. Балканські країни, Чехія, Словаччина, Угорщина — у всіх цих державах політичні лідери з певного моменту починали відчувати «глибокий інтерес» до економічної співпраці з Москвою, до будівництва російських газогонів через свою територію — і після цього виявлялися заручниками цих проектів, вигідних «Газпрому» і ФСБ. Тепер, коли Євросоюз вимушений визначатися з приводу подій в Україні, більшості тамошніх глав держав довелося відкрито подати голос на користь Москви. Чи тільки ж гроші «Газпрому» всьому провиною? Чи у російських спецслужб давно лежать досьє на політиків із цих країн?

ЧОМУ ФСБ ПРОГРАЄ?

Зате зараз, у ці дні і місяці, настав той момент прозріння, коли стають помітними тіні й півтіні, досі невидимі для нас в «рожевих окулярах» Євросоюзу. Носії цих «тіней» змушують усе уважніше вчитуватися у їхні біографії. І навіть якщо там не знайдеться нічого, окрім політичної недалекоглядності і суто комерційних миттєвих інтересів, народи європейських країн, сподіваємося, винесуть свої вердикти подібним політикам на наступних виборах. І можлива криза ЄС може такі вибори тільки прискорити. А українці, у свою чергу, перестануть бачити в європейській політеліті виключно чесних і безумовно порядних персонажів, ідеальних чиновників і непідкупних вболівальників за справедливість.

КГБ-ФСБ, які задумали впливати на світову політику й економіку через нестримний експорт російських природних ресурсів, досі були успішними у своїх планах. Але в цілому нездатність «чекістів» адекватно відповідати на економічні і політичні виклики нових часів, ставка на одіозне застосування сили, переоцінка власних можливостей і недооцінка головного — духу волелюбності у вибраної ними головної жертви своїх агресивних планів — України — стануть причинами краху проекту «СРСР 2.0 + православ’я всієї країни».

Україна показує зовсім інший приклад: яким чином хитромудрі і не дуже ходи московських провокаторів зі стажем можуть розбитися об прояви народного духу і справжньої національної гордості. Режим КГБ-ФСБ вже перейшов Рубікон хоча б формальної цивілізованості, знявши білі рукавички спецслужб і зробивши ставку на неприкрите насильство і блеф. Відсутність на сьогодні «тонких» методів роботи показує, що авторів цієї спецоперації, які засіли в Кремлі за підсумками демонтажу СРСР і втілення в життя андроповської програми «ідеологія в обмін на ресурси», пора прибирати як таких, що несуть загрозу світу. Спецоперація довжиною в три десятки років підходить до кінця своєї активної фази. Кульмінація буде швидкою…

Павел КОВАЛЬОВ

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

2 × 4 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh