Роздуми про чипізацію… без істерики

На початок

Період, який зараз переживаємо в Україні, досить цікавий та творчий, а водночас нелегкий і драматичний. Характеризується він політичною та економічною кризою, боротьбою в культурно-ціннісному та духовному просторах. До цього додається карантин, який спричинила епідемія, і час, який через те звільнився. Все це дає нам багато простору та можливостей для роздумів та рефлексії як над своїм життям, так і над тим, що відбувається довкола нас. Вже від самого початку карантину я помітив, що в усьому цьому хаосі моїм найглибшим прагненням є не так потреба почуття безпеки чи захищеності (хоча вона також), не так потреба свободи пересування (хоча її брак дуже мені дошкуляє) чи зустрічі з близькими мені людьми (це, мабуть, болить чи не найбільше з усього згаданого), як брак почуття та усвідомлення сенсу того, що відбувається навколо. Почуваю себе як у сутнісному вакуумі, невагомості. Опис рівня загрози коронавірусу сягає від смертельно небезпечного та всюдисущого до взагалі неіснуючого та фейкового. Дії тих, хто ситуацію мав би взяти під контроль, часто спричиняють більше питань, ніж відповідей. Такий голод розуміння того, що ж це врешті відбувається, як цьому зарадити, коли це закінчиться, породжує пошуки

Цей час і спричинені або скаталізовані ним пошуки та питання також сприяють, як зазвичай буває в таких періодах історії, зверненню людських поглядів та умів у бік роздумів про останні часи, а наші почуття опановують апокаліптичні настрої. Господь наш Ісус Христос, залишаючи Своїм учням, а відтак і нам опис знаків, які мають свідчити про наближення часу Кінця, запросив їх і нас до чування, до уважності. Тож Його волею було і є, щоб ми чували та розпізнавали знаки часу. Про ці знаки як про важливе теологічне місце (loci theologici), тобто простір пізнавання волі Бога та засіб Його комунікування з нами, з новою силою та запалом пригадує нам також Другий Ватиканський Собор (1962-1965).

Тема останніх часів цікавить мене ще зі шкільних років, коли вчителька на шкільній катехезі розповідала нам про знаки, які супроводжуватимуть наближення кінця світу. Цікаво, що вже тоді, а було це більше двадцяти років тому, між іншими знаками вона згадувала про якісь чипи, про обмеження в доступі до продуктів і послуг для тих, хто їх не матиме… Ця тема жила та живе в мені, але поштовхом до цього ділення своїми роздумами стала для мене стаття “Про масову чипоістерію”, на яку я натрапив спочатку у фейсбуці, а потім і на католицьких сайтах. Тому наперед дякую її Автору за несвідому мотивацію до написання цих рядків, які матимуть однак полемічний характер.

На скільки я зрозумів головну сюжетну лінію, згаданої мною статті, вона більш-менш така: є паніка, яку потрібно заспокоїти – джерелом паніки є різні конспірологічні теорії, що знаходять своїх прихильників серед людей, які мають схильність до конспірології – найбільша “страшилка” конспірологів – це чипи, які потенційно мали б бути вживлені під шкіру усім людям – чипи, як такі, вже існують і досить активно впроваджуються зокрема в медицині, у військовій сфері – помилкою є асоціювати чипи з апокаліптичною міткою Звіра, тобто печаткою з трьома шістками з Книги Одкровення – а відтак головне, до чого нас запрошує остання Книга Біблії, застерігаючи перед печаттю Антихриста – це брак любові та недобрі вчинки. Не стверджую, що моє розуміння правильне, тому відкритий на коректу.

Моя відповідь на запропоновані тези має на меті привести до такого висновку: так, ми потребуємо тверезого та глибокого підходу до цього питання – в жоден спосіб не стверджую, що нас завтра, післязавтра чи в найближчому часі “чипуватимуть” (не говорю так, не говорю ні, я не володію жодною інформацією на цю тему, яка б могла бути підставою до конкретних дій чи заяв) – запроваджений в нашій країні, та інших країнах, карантин, а також можливу вакцинацію чи щеплення я не асоціюю з вживлюванням чипів. У випадку обов’язкової вакцинації проти коронавірусу я б більше остерігався невизначеності, щодо цієї хвороби та можливості заразитись нею під час таких процедур. Натомість навіть гіпотетичну можливість вщеплення чипів з загальною інформацією про особу в тіло людини; чипів, які б дали можливість слідкувати за людиною та створити спільну базу даних на грунті інформації з чипів вважаю неприпустимою.

Старатимусь без конспірології. Тільки історія, теологія і… власні міркування

Джерела, з яких варто черпати

Не знаю детально та достеменно про династії Рокфеллерів чи Ротшильдів, не хочу відкликатись на інформацію про світову змову, новий світовий порядок, Білла Гейтса і йому подібних, тому що ці слова, словосполучення та прізвища вже давно обросли міфами і навіть якщо існують та діють (маю на увазі організації конспірологічного характеру), чого зовсім не виключаю, відкликання до них не допоможе нам у впровадженні в наші пошуки ясності, якої шукаємо. Я прагну, щоб ці роздуми були прозорими та зрозумілими для більшості людей. Навіть тих простих і невчених, які дозволяють собі шукати та думати, які переживають сум’яття та шукають якогось світла на те, що відбувається довкола. Тому в своїх роздумах опиратимусь на Святе Письмо, яке хочу читати в ключі, який нам дає Церква. Хочу в молитві просити Святого Духа про Його світло на розуміння того, що діється довкола. Хочу вживати розуму, але без карколомних мисленнєвих схем і здогадок. Тому, читаючи в Книзі Одкровення “тут є мудрість” (Од 13, 18), саме про неї прошу Святого Духа для себе і тих, хто читатиме ці рядки.

Важко не погодитись із фактом, що в середовищі віруючих у нашій країні потребуємо євангелізації, а відтак і відміфологізації багатьох дійсностей та поступового, але цілеспрямованого викорінення елементів забобонів та магічного мислення з нашої віри, з нашого підходу до стосунків з Богом і до дійсності довкола нас! Водночас не можемо в теперішній час дозволити собі перестати думати, аналізувати, робити висновки, бути чуйними та уважними. Не можемо покладатись на свої міркування та чисто людські спекуляції більше, ніж на Бога! Церква як Мати, має вчити своїх дітей та давати оцінку процесам, які відбуваються у світі! Тут моє серце сповнюється вдячністю Богові за пастирів нашої Римо-католицької Церкви в Україні, які відважно, мудро та вчасно реагують на події, які відбуваються довкола.

Досвід, отриманий дорогою ціною, який може стати “бальзамом для наших очей”

Болісні роки комунізму та страждання і знищення, які вони нам принесли, можуть стати для нас “бальзамом на очі”, який дасть змогу бачити те, чого інші побачити не можуть. А вже розуміння певних процесів та усвідомлення їх потенційних наслідків може нас вберегти від ще більшого зла (хоча, здається, чи може бути більше зло від комунізму?). Досвід колективізації, Голодомору, “свободи совісті та віросповідання”, досвід тотальної (в міру того часу та тодішніх технічних можливостей) інвігіляції та контролю для нас, українців, може бути, а навіть повинен стати “щепленням”, “вакциною”, яка дасть нам імунітет до “вірусів”, які ще не викорінились із наших голів, а вже знову хочуть туди проникнути, щоправда, в змутованій чи то змодифікованій, а відтак більш небезпечній та смертоносній формі. Про небезпеку та руйнівну силу цього “вірусу”, цих “помилок, які поширились по цілому світі з Росії” дуже виразно говорить нам Мати Божа у Фатімі.

Можна запитати: до чого тут чипи?

Дехто стверджує, що потенційно можливе вживлення чипів під шкіру (ймовірно, це має бути зап’ястя або місце близько скроні, щоб мікросхема могла найефективніше підзаряджатись від енергії кровообігу людини) – це наступний крок в бік прогресу та розвитку. Це звичайна практика, якої треба дочекатись та спокійно її прийняти. Це чергове досягнення генія людського розуму, яке має зробити наше життя простішим і комфортнішим, при цьому в жоден спосіб не посягаючи на нашу свободу та людські права, а навіть сприяючи їх повнішій реалізації!

Цікава та спокуслива пропозиція, чи не так? Тепер завжди матимеш при собі водійські права, зникне ризик забути вдома гаманець, загубити гроші, можна буде до цього долучити також мобільний зв’язок, який до того ж не може розрядитись… Лише плюси. Здавалось би.

Чи не забирає чип свободи (якщо би справа дійшла до чипізації)?

Мабуть, жодному мислячому християнину та й взагалі людині доброї волі не потрібно доводити, що комунізм – це ідеологія, яка є джерелом зла та руїни (про це говорить хоча б Йоан Павло ІІ у своїй книжці “Пам’ять і тотожність”). Головними методами поневолення, які використовував цей режим були страх і позбавлення людей права на приватну власність. Колгосп – це слово, яке заперечує гідність людини. Гідність, яку дарував їй Бог. Пам’ятаємо слова з Книги Буття: “Будьте плідні й множтеся і наповнюйте землю та підпорядковуйте її собі” (Бут 1, 28). Працюючи та вкладаючи сили, людина має право мати доступ до плодів своєї праці, має право ними володіти! Це також забезпечує її автономію, свободу в ставленні до інших людей та держави. Тут ми говоримо про матеріальну, інтелектуальну власність. Натомість технології, які дозволяють комусь втручатись у найглибші сфери життя людини – це гірше, ніж колективізація. Вони не просто дадуть змогу збирати всю інформацію про людину в одному місці, в одній базі даних та переробляти її. Такі чипи дадуть змогу слідкувати за людиною на кожному кроці та в кожній дії.

“Чи християни мають що приховувати перед світом?” – питає Автор статті, яку я згадував. Так, мають! Маю Богом дароване право на приватність, маю право на таємниці, які хочу довірити лише найближчим особам! Подружжя, чоловік і дружина, мають право на інтимність. Звідки взагалі таке питання: “Чи маємо ми, християни, щось, до чого не хочемо дати доступ постороннім, а тим більше органам державного апарату?”. З теперішніми технічними можливостями важко собі уявити, щоб такий чип-мікросхема не міг фіксувати, наприклад, наших розмов, а будучи в місці найвиразнішого пульсу (на зап’ясті чи скроні), не давав би можливості виловлювати зміни тиску, а відтак аналізувати емоційні стани людини. Тут вже не потрібен Павлік Морозов (для тих, хто має щастя не знати цього персонажа, коротко напишу, що це “герой”, який видав радянській владі своїх неугодних режиму батьків, і якого ставили в приклад для підростаючого покоління в СРСР) чи сусіди, які на тебе донесуть. У разі прийняття чипа ми самі дозволимо вживити в себе “Павліка Морозова”. У цьому є щось спільне з християнською прозорістю та однозначністю перед світом? Чи має це щось спільне з Христом, Який говорить: “От стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі Мною” (Од 3, 20), з Богом, Який шанує мою інтимність та свободу? Чип мав би або міг би дати доступ усьому світу (у випадку чийогось бажання або витоку інформації) до всіх сфер мого життя. Чи це питання не звучить, м’яко кажучи, дивно: “Чи християни мають що приховувати перед світом?”

Дії українського банку як урок для прихильників чипізації

Цікавим прикладом схеми м’якого позбавлення вибору при збереженні ілюзії свободи є подія, яка трапилась якийсь час тому за участю одного з українських банків. Цей банк “під шумок” гарячої дискусії, а більш адекватно це назвати – в часі чергових кроків із просування ідеології ЛГБТ в Україні, випустив серію банківських карток в кольорах прихильників ідеології ЛГБТ (веселкових). Щось на кшталт «no racism» на рекламних щитах під час футбольних матчів Ліги Чемпіонів. Щоправда розуміємо, що боротьба з расизмом і просування ідеології ЛГБТ – це дві кардинально різні речі. Ніби нічого такого, бо що ж такого у веселкових кольорах на кредитній картці, якою свідомий і віруючий християнин розплачується в супермаркеті, яку носить в своєму гаманці, яка тут і там на виду в його дітей… Питання риторичне та іронічне. Поки що був вибір, бо були також картки без лого ЛГБТ. А якщо власник банку або державна установа вирішить, що від завтра усі картки будуть з такими лого? Матимемо свободу, але вибір буде вже набагато серйозніший – дати собі спокій із “символізмом”, адже через цей шматок пластику маю доступ до всіх моїх заощаджень, з яких маю забезпечити себе і сім’ю. Цікаво однак, що перші християни не дозволяли собі на такі компроміси. Коли Римська імперія змушувала їх кинути щипту кадила перед язичницькими ідолами, вони платили життям за відмову, але були вірні Христу до кінця. Хоча траплялись “доброзичливі” функціонери імперії, які переконували християн вже модним у нас “какая разница”, адже одноразове кадження зовсім не означатиме відречення від Бога та віри. Говорили: “Кинь ту щипту, а потім повернешся до своєї спільноти та молитимешся своєму Богові!”

Чи чип як мікросхема є чимось демонічним, чи можна його якимось чином прирівняти до амулета чи талісмана? У пошуку відповіді на це запитання, поставмо чергове: хто вживлятиме чип і з якою метою?

Людське чи демонічне?

Чому мав би служити чип – ця маленька мікросхема, яку мали б вживлювати під шкіру? Разом зі збільшенням комфорту та якості життя, він дав би змогу контролювати потенційних злочинців або, скажімо, носіїв небезпечних вірусів. Як говорять росіяни “по умолчанию” він би давав можливість контролю над усіма його власниками. Така система контролю була б навіть добра, якби на її вершині стояв Ісус Христос, Який прагне для кожного з нас добра і знає, як до цього добра нас довести. На щастя, Господь має свої способи та “інструменти комунікації” з нами! Натомість знаряддя такого тотального контролю в руках навіть найшляхетніших, та все ж поранених гріхом егоїзму людей, може призвести до катастрофи!

Чи є чип демонічним? Не мусить бути онтологічно демонічним, щоб бути таким по суті. Вистачить з людського життя та мислення виключити Бога і воно вже стає “демонічним”. Пам’ятаємо слова Ісуса до Петра: “Геть від мене, сатано! Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське” (Мк. 7, 33). Християнська антропологія говорить про людину поранену гріхом, яка також може творити структури гріха. Другий Ватиканський Собор, натомість, доводить нам до свідомості, що  грішна людина з теперішніми здобутками техніки здатна водночас як

Біблія дає нам один чудовий приклад, який ілюструє вищесказане про гріховність людини та структури гріха. Але перед тим, як звернемось до цієї ілюстрації, пригадаймо навчання Церква про читання Святого Письма (зокрема, Конституція Другого Ватиканського Собору про Боже Об’явлення “Dei Verbum” та Апостольське повчання Бенедикта XVI “Verbum Domini”). Отже, Церква нас вчить, що через книги Святого Писання, які описують історичні події минулого, Господь говорить до нас також сьогодні. Дослідники Старого Завіту припускають, що образ Вавилонської вежі, яка мала сягнути неба та була проявом людської гордині, євреї зачерпнули з досвіду поневолення язичницьким народами, які свій культ справляли в високих, схожих на піраміди зіккуратах. Саме ці зіккурати та Вавилонська вежа стали символом пихи самодостатньої людини та зневаги Бога Живого. Цим оповіданням Бог показує нам прагнення людини зайняти місце Бога не лише в особистому та індивідуальному вимірі, а й на рівні спільноти, народу, людства. Ми, люди, ніколи не відмовлялись від амбіції будування Вавилонської вежі. Єгипет, Вавилон, Ассирія, Римська імперія, Наполеонівська Франція, Гітлерівська Німеччина, Радянський союз… Невже в останніх роках у людських серцях трапилось щось таке, що змусило їх відмовитись від прагнення побудови імперії з тотальним контролем над усіма його членами? Імперії, яка гордовито та самозадоволено скаже: “Не потребуємо Бога”? Тут немає необхідності відкликатися до конкретних імен та прізвищ сучасності. Вистачить відкрити очі та назвати по імені тенденції, які щораз ближчі до нас та щораз нав’язливіші. Гомодиктатура, ЛГБТ, сексуалізація дітей від перших класів школи, легальні аборти, сурогатне “материнство”, намагання легалізувати проституцію… Виразно видно, що існують сили, які лобіюють та просувають ці нурти та ідеології. Світова змова, новий світовий порядок? Назвіть це як хочете. Дійсність же така, що існують сили, які зацікавлені в поширені руйнівних для людини та суспільства ідеологій і влада, м’яко кажучи, не дуже вміє (хоче) їм опиратись.

Чи є хтось, кому залежить на тому, щоб нас прослуховувати, підглядати? Якщо з’явиться така технічна можливість, дуже швидко знайдуться ті, хто нею скористаються!

Ці славно/сумнозвісні три шістки

Гематрія (відповідність певних літер івриту певними цифрам) дає нам змогу в числі 666 помітити “зашифроване” ім’я римського імператора Нерона, відомого жорстокістю в переслідуваннях християн. І це все? Так просто? Ця інформація з Книги Одкровення була актуальна лише для переслідуваних християн, які жили між 54 та 68 роками нашої ери (роки правління Нерона)? Тобто решта часу перед тим і після цього вже не підпадає під опис Одкровення? Чи, може, натхнений автор, пишучи про число 666, просто заохочував нас берегтися від зла?

Чи перші християни вбачали в Нероні свою найбільшою загрозу? Християни, які вважали за привілей пролити кров ради Христа? Та й чи Нерон, який позбавляв наших братів і сестер земного життя викликав аж такі застереження апостола Йоана, який стверджує, що мітка Звіра (666) веде до втрати вічного життя? Судячи з усього, не про земне життя вони турбувались. І тут народжується питання: чи Нерон у цьому випадку не є уособленням Римської імперії, режиму, системи, яка правдами-неправдами хотіла позбутися християн? А головною зброєю у руках імперії, крім фізичних розправ, є релігійний синкретизм. Чи перші християни більш, ніж кривавих переслідувань не остерігались зради Бога та віровідступництва? І чи не це символізують ці три шістки? Чи говорячи про Наполеона, Гітлера, Сталіна ми не маємо на увазі цілих явищ Французької революції, лаїцизації культури та суспільного життя, нищення людей “нижчої раси” представниками “раси вищої” або криваву дорогу червоного терору до “світлого комуністичного майбутнього”?

Повернімось до Нерона та навчання Церкви про читання Біблії. Церква вчить, що Боже слово говорить до нас сьогодні, тут і тепер. Про якого “Нерона”, про яку систему та режим нам говорить? Може, ці шістки нам щось підкажуть?

Книга Одкровення сповнена символізму. Символізму кольорів, чисел, тварин… Шість – це цифра недосконалості. Шість днів Бог творив своє творіння, а сьомого дня відпочив. Шостого дня сотворив людину. Шостий день є днем людини. Сьомий день (шабат) є Божим відпочинком. Восьмий день – це День Воскресіння, день нового початку. Шостий день – це день людини, ще недосконалої. Натомість щось повторене три рази означає, так би мовити, остаточність. Петро тричі відрікся Ісуса (відрікся остаточно), тому тричі мав визнати любов до Господа. Потім тому ж Петрові під час духовного захоплення тричі явилось простирадло з нечистими тваринами та плазунами, через яке Бог дав йому зрозуміти, що приймає до віри язичників, приймає беззастережно, без потреби обрізання. Три шістки можуть означати недосконалість людини, прийняту остаточно, тобто абсолютизацію того, що людське. Цікаво, що й сама Книга Одкровення говорить, що цифра 666 – це “число людське” (Од 13, 18). Чи не є це символ ідеології, світогляду, в якому людина поставлена в самому центрі, в місці, яке належить тільки і виключно Богові? Чи не може це означати сучасного гуманітаризму, який розвивається та поширюється? Чи не є це система міжлюдських та міждержавних відносин, яка живе так, ніби Бога немає, яка закрита на трансценденцію, на щось вище, на Божі цінності? Культура утилітаризму та споживацтва, в якій людина не думає та не переймається вічністю. Головними “цінностями” стають приємність, ситість, спокій, щоб було так, як людина любить. Такий спокій не має нічого спільного з миром Воскреслого Господа! Такий спокій – це розтлівання та беззмістовність існування, яка приводить ситу та самозадоволену людину до депресії та беззмістовності життя. А звідти вона бачить вже єдиний вихід – евтаназія, щоб швидко та в міру безболісно закінчилось це пекло на землі. Троє юнаків у вогняній печі, про яких говорить третій розділ Книги пророка Даниїла, є виразним цього підтвердженням! Мають мир серед полум’я, до якого їх вкинули за відмову йти  на компроміс із царем і поклонятися його ідолу!

І тут родиться трішки провокаційне запитання: чи може віруючій людині зашкодити маленька паперова книжечка на кільканадцять сторінок формату, наближеного до візитівки? Та ні. Бо ж яким чином? А якщо цією книжечкою є партквиток комуністичної партії?

Чи може зашкодити людині щипта кадила? Та ні. Але якщо вона кинута на розпалене вугілля перед ідолом? Перші християни давали однозначну відповідь та клали своє життя!

Чи не може бути так, що чип мав би стати остаточним “свідоцтвом” приналежності до системи, яка на місце Бога ставить людину, яка має в своїй сутті “людське число” – 666? Таким собі “сопричастям” із системою?

На користь чипізації приводиться приклад, що багато хто вже її використовує (у лікувальних цілях, у військовій сфері і т.д.). То тут маю кілька питань. Чи легалізація наркотиків не розпочинається з медичної маріхуани? Чи просування ЛГБТ ідеологій до шкіл не розпочинається із закликів до пошани людей, які з тієї чи іншої причини відрізняються від абсолютної більшості людей? “Вікно Овертона”, пані та панове.

Чи чип міг би бути якоюсь мірою зрадою Бога?

Християнство – це передусім стосунки. Стосунки Бога та людини, стосунки людей між собою. У кожних стосунках є місце на таємницю, на інтимність та близькість. Церква запрошує нас до пізнавання таємниці Христа, Втіленого Божого Сина. Найбільшим скарбом Церкви є Божа присутність у Таїнствах, яку вона береже та якою служить своїм дітям. Як саме слово нам підказує, Таїнство – це щось глибоке, інтимне, закрите від очей загалу, невловиме для тих, хто не має віри, для невтаємничених. У цьому світлі “тотальний колгосп” (зібрання в одну електронну систему даних усіх людей та можливість слідкувати за ними з однієї точки за посередництвом чипів, вщеплених під шкіру), який потенційно могла б ввести чипізація був би ударом в саме серце інтимності (як взаємин людини з Богом, так і взаємин між людьми).

Скажете, перебільшення?

Тоді просте спостереження. Бачимо, як поширення хвороби, яку називають коронавірусом, утруднило людям переживання стосунків з Богом уповні. Бачимо, як страх перед тим, щоб не заразитись або не заразити когось обмежив доступ вірян до святого Причастя. Я особисто переконаний, що реакція католицьких ієрархів в Україні на ситуацію була та є адекватною та вчасною. Спочатку всі разом організовано самодисциплінуємось, щоб вберегтись від хвороби (ще не до кінця знаної, але потенційно життєнебезпечної). Тепер, коли ми освоїли правила безпеки, домагаємось від державної влади відповідного та адекватного трактування нашого права на зібрання та споживання духовної Поживи! Залишається однак питання про свідомість людей. Після великої медійної кампанії, що заразитись можна майже виключно в церквах, припускаю, що ще багато людей протягом довгого часу просто боятимуться приходити до храмів. Але йдімо далі…

Час коронавірусу був часом пожвавлення зв’язків у онлайн просторі з більшим чи меншим усвідомленням, що ці медіа, принаймні теоретично, можуть прослуховуватись. Що ж тоді з Таїнством Сповіді? Якщо прийде пенітент з вживленим в скроню чи руку чипом до священника з таким же вживленим чипом, про яку тайну сповіді можемо говорити? Це вже не підозра та питання “заражусь-не заражусь”. Це вже певність – твоя сповідь висвітлюється в когось на моніторі та звучить у когось в навушниках.

“Не бійтесь!”

У жодному разі не потрібно істеризувати та впадати в паніку. В такому стані ми стаємо легкою мішенню для маніпуляції. Потрібно чувати та триматися близько нашого Бога! Пам’ятаймо, що Ворог не має на меті з нами гратись. Якщо мав нахабність спокушати на пустині Спасителя, то має палке бажання знищити кожного з нас! Будьмо чуйні та уважні! Молімося, формуймося як християни, чуваймо, аналізуймо… Іноді страшилки з конкретними прізвищами та організаціями можуть нас відволікати від того, що відбувається в нас “під носом”! Злий спокушав Христа словами: “Якщо Ти Син Божий…” (Лк 4, 3), тому й до нас приходитиме з подібними спокусами: “Якщо не хочеш бути сірою масою, безкритичним, параноїком і т.д.”, тож давайте не соромитися своїх питань та пошуків!

Важливо також пам’ятати, що ніхто нам по-справжньому не зашкодить без згоди нашої волі. Тобто навіть якщо трапиться, що нас чипуватимуть, то запитають тебе, чи ти на це погоджуєшся. Це зрештою роблять при реєстрації в кожну соціальну мережу – просять про дозволи, доступи, згоду… Ти коли-небудь читав/читала, на що дозволяєш і до чого даєш доступ, реєструючись у тій чи іншій мережі? А варто!

Без нашої згоди нас можуть навіть вбити, але не можуть відлучити від Бога та вічного життя! Тому в дорозі християнської формації, в дорозі за Ісусом нам потрібно закорінюватись в Бозі, вчитись розпізнавати Його голос та Його знаки, також в світлі Божого слова перевіряти-діагностувати наші прагнення, бо і вони можуть нас завести не туди, якщо не шукатимемо перед усім Божого Царства!

Хай Господь нас береже та веде Своїми стежками!

Брат Сергій Воронюк (OFMCap)

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

ten + eight =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh