Авторські статті

Революційна ніч: посиденьки на барикадах, нічна молитва в майданівській капличці та солодкий сон на безбожно твердому стільці…

Ближче до ночі революційний Майдан пустіє – залишаються хіба ті, хто має намір заночувати серед наметів та барикад, а ще – чергові. Уночі все не так, як удень. Незвично теплий грудень після опівночі таки вступає у свої права: повітря наповнюється холодом – немов кислотою, яка в’їдається в руки та обличчя. Але правду кажучи, в наметовому містечку на майдані цей холод не лякає – розумієш, що щомиті можна буде зігрітися біля котроїсь металевої бочки з вогнем або розпаленої в наметі пічки-буржуйки.

Ті, хто чергує на майдані уночі, серед революційних вогнів і довгих складних думок, якось особливо раді кожному гостю – як рідному. Познайомитися і заприятелювати дуже легко. Просто підходиш і запитуєш – ви звідки? Магічні слова одразу привертають увагу численних майданівців, і вже за мить довкола вас привітні обличчя. – Я з Коломиї! – А я зі Зимної Води! – Вінниця! – Дніпропетровськ! – Ну, хто знайшов землячку?

Зазвичай після першого знайомства ведуть до “географічної стіни” – показати “свою” цеглинку. Адже кожен, хто сюди приїздить, пише на дерев’яному брускові назву свого міста чи села, і ставить на стіну. …Далі також традиційне запитання – чи давно тут? Кілька молодих людей охоче оповідають, що ось уже другий тиждень. Усі два тижні вони живуть особливим нічним життям. Вдень сплять, а вночі приходять охороняти Майдан. Спершу, кажуть, пробували ночувати в зігрітих буржуйками наметах. Хоч і тепло, але дуже вогко. Тому ходять відіспатися в помешканні. Ця “збірна” молодих людей – з різних регіонів України – облаштувала собі кухню на пеньку і готується повечеряти. А сидимо ми на оберемках якогось запашного хмизу – певно, ним розпалюють оту дивну пласку піч, на якій гріють казанок з чаєм. Запрошують приєднатися… Я дякую – не голодна. “А може Вас відвести на гарячий закарпатський борщ?”, – цікавиться привітна молодь.

Поговорити про життя нікуди не поспішаючи – привілей нічного Майдану. Пан з Дніпродзержинська, який охороняє барикаду на вулиці Інститутській – так звану Львівську браму – охоче розповідає про “мирну” частину свого життя. Виявляється, він пасічник, доглядає вулики. “Робота у мене – з розряду літніх, тож було би гріхом не приїхати сюди і не допомогти Україні відвоювати волю”. Чоловік каже, що вдень у ці сонячні грудневі дні потужна барикада трохи тане і підтікає, але завдяки тому, що ночі таки холодні – знову перетворюється на крицю. Чоловік звик до майданівських ночей, тож вони минають йому швидко. То один, каже, підійде поспілкується, то другий. Якщо треба – долучається до дискусії, пояснює, що тут відбувається. Каже, що дуже вже хочеться якоїсь дії, але усвідомлює, що це і є зараз головне завдання – стояти… Я уточнюю – тримати лаву.

В наметі поблизу Будинку профспілок – люди з Пустомит на Львівщині. Довідуюся, що багато хто у цей час приїздить на Майдан сім’ями. Іван Савчак стоїть в охороні, а його дружина Мирослава – працює на кухні. Іван каже, що жінка дуже втомлюється, адже щодня треба нагодувати море людей… Пустомитівські люди розказують, що ночують у розташованій неподалік від Майдану майстерні вишивальниці Марії. Посеред розвішаних на стінах вишиванок – застеляють матрацами підлогу і – сплять.

…У холодну революційну ніч зігрівають духовно численні різдвяні символи Майдану. Підходимо до шопки, розглядаємо новонароджене Боже дитя. Неподалік – заввишки в людський зріст скульптура Святого Миколая. Ближче до скульптури Незалежності, на сходах – виплетений із колосків дідух. А ще скрізь – ікони. У майданівську капличку удвох із Михайлом БАРБАРОЮ заходимо і помолитися, і зігрітися. Відшукуємо її за вогниками розташованих коло намету численних лампадкок – тьмяне світло від них видно здалеку.

У цій доволі просторій “польовій церкві” дуже тепло. Горить піч-буржуйка, коло неї, прикрившись курткою від мерехтливого світла численних лампадок, – спить котрийсь неймовірно стомлений чоловік. Таке враження, що тепло тут має колір – у капличці мовби стоїть сивий теплий туман. Люди і моляться, і гріються. У священика – передріздвяні сповіді, тож до нього вишикувалися у чергу. Зворушливий куточок духовності посеред холодного революційного світу. Помолившись у тиші до дерев’яного розп’яття, – повертаємося у ніч…

Зауважую, що лишень за останній тиждень уздовж усього Хрещатика, мов гриби після дощу – повиростали незліченні намети, над якими стелиться густий білий дим від розпалених проти ночі печей. Розуміємо, що отой спокій та затишок – дуже оманливі. Це революційне містечко хутко мобілізується уже після першого сигналу тривоги.

Для короткого перепочинку вибираю будинок Київради. Сюди гостинно пускають всіх потомлених – треба лишень показати бодай котрийсь документ. Заступник коменданта Богдан ГАЛАЙКО, довідавшись, що таки маю намір залишитися тут і не піду в жодне інше місце – жартома пропонує для ночівлі, яко творчій людині, – “елітне” місце коло розкішного білого роялю, що стоїть між екраном та дизайнерською ялинкою. Розпитую Богдана про життя цієї революційної фортеці. Більшість часу, каже, іде на прибирання – адже через Київраду щодня проходить море людей…

Поки спілкуємося – все більше майданівців повертається до будинку на ночівлю. Помічаю, що тут вже усталилися певні свої правила, свій особливий суворий розпорядок. “Новенькі” приходять з ночі і вишиковуються в чергу за “постіллю”. Постіль – революційна. Каремат, який слід постелити на паркет, а зверху – матраци, ковдри, подушки. Все це неймовірно кольорове – вочевидь, передане для потреб Майдану різними людьми. Спокійно і тихо потомлені люди спершу “заселяють” підлогу довкола ялинки. За якихось півгодини довкруж лісової красуні облаштовується добрих два десятки ліжко-місць, а далі “спальна” зона починає ширитися на все приміщення. Уночі кожен клаптик підлоги будинку Київради – безцінний. Якщо, приміром, ти маєш колишній депутатський стілець – вважай, що ночівля забезпечена.

Сонні революціонерів поділяються на тих, хто спить на землі, і тих, хто тамує втому на червоних депутатських кріслах, на котрих донедавна ухвалювали рішення київські депутати. Ніколи раніше не думала, що втомлена людина здатна упіймати сон в будь-якому, навіть найнезручнішому положенні. Сплять, поклавши голову на руки на столі, і просто повиснувши на одному куцому стільчику, і зісунувши два, а для особливого комфорту – цілих три стільці докупи.

Не полишає комфортне відчуття своєї родини, усвідомлення, що поруч – твої однодумці. Десь посеред ночі молода дівчина раптом вирішує сісти за білий рояль і заграти Бетховена. За інших обставин її, певно, насварили б сонні люди. Але ніхто не дивується і ніхто й вухом не поведе. Ніхто не перешкоджає тому нічному польотові душі і не просить обірвати музику. Кожен робить те, чого бажає його душа. Бо це – територія волі. Я ще якийсь час дивуюся, як можна отак незручно спати, аж поки й сама не провалююся в короткий, але дуже солодкий сон. А прокинувшись – виявляю, що людей знову побільшало, і зона матраців та ковдр розташувалася уже й довкола мого стільця. Обережно переступивши через сонних майданівців, – поспішаю на вулицю подихати свіжим повітрям і подивитися, як прокидається Майдан. Іще сплять просто на своєму посту потомлені медики. Помічаю, як у куточку котрась пані витягає і розкладає на матрац баночки з косметикою. Ох! Жіноча привабливість навіть у революційну пору – велика сила!

Тим часом з Майдану уже лунає музика. Поспішаю туди. Побудкою слугує ввімкнений запис “Ми – хлопці з Бандерштату”. Танцюють всі: молодь, поважна пані з табличкою, яка сповіщає про те, що Донецьк проти Януковича, закутаний у лисячу шапку пан, який розносить на таці скляночки з гарячим чаєм. Цей танець на ранковому грудневому майдані – не примха, а фізіологічна необхідність. Тих, хто довго не наважується почати підстрибувати – підбадьорюють окликом: “Хто не скаче – той москаль”. Тоді уже точно скачуть усі.

Іще кілька годин до недільного мітингу. Майдан прокидається. Звідусіль стікаються люди. З першими променями сонця в ранковому повітрі я вже анітрохи не шкодую, що зосталася тут на ніч… Бо хто жодного разу не засинав посеред моря людей на безбожно твердому стільці – той не знає, що таке революційна ніч…

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.