Несмачні страви з російськомовного меню

Є на цьому світі речі й процеси, які я можу коментувати спокійно, а є й такі, які завжди зі стовідсотковим влучанням виведуть мене з рівноваги. Наприклад, українська мова й її становище в Україні. Якщо я помру молодим від серцевого нападу, то знайте: причина далеко не в сигаретах чи в нездоровому способі життя, діагнозом упевнено можете ставити той шляк, який мене трафляє, коли я стикаюся з приниженням моєї рідної мови.

За буряк я готовий платити, за свєклу – ні.

Найгірше ж у тому, що в нашій ненормальній країні людина вже звиклася з постійним, щоденним і повсюдним приниженням всього, що має в собі корінь «україн-». Тому вже ніхто й не кричить, не бореться і не «підіймає пір’я», – мовляв, і так уже нічого не змінимо, краще сидіти тихіше й не вкорочувати собі віку істериками й скандалами. І мовний – тобто «язичний» – закон проковтнули, і все інше пропустимо, тільки б не сваритися публічно, а то показуватимуть пальцем: «национально азабочений».

А в нас із друзями, до речі, є розвага, чи то пак улюблена тема для розмови, яка виникає завжди, бо щоразу кожен може про неї говорити так само довго, як і про свою сім’ю, успіхи дітей чи книжку, яку зараз пише. Отож, ми зустрічаємося й ділимося один з одним досвідом – де і кого останнім часом намагалися принизити чи обмежити за українську мову, хто як відповів і чим усе закінчилося. Хтось розповідає, що хотів віддати доньку в школу англійської мови, але вже на етапі запису виявилося, що вступна анкета – російською. Знайомий завбачливо перепитав, з’ясувавши, що і вчити англійську мову будуть за посередництвом російської. «Що ж мені зараз, попередньо віддати її в школу російської мови, щоб вона у вас могла англійську вчити?» – як на мене, справедливо обурився приятель. У підсумку донька пішла до приватного репетитора, бо й справді звідки їй знати що означають терміни «предложение», «глагол», «существительное», «падеж»?!

Розповів мені друг цю свою історію, а я йому у відповідь – тема ж така, що в кишеню за історіями лізти не треба, вони щодня трапляються – про ресторани. Бісить мене, кажу, коли я звертаюся до офіціанта українською, а він мені все одно щось розповідає російською. Імперська пропаганда ж весь час каже, що слід людині відповідати тією мовою, якою вона до тебе звертається. Але це правило діє тільки для могучого руского язика: російськомовному я маю відповісти російською, але він у восьми з десяти випадків не відповість мені українською. Якщо ж я намагатимусь на це делікатно натякнути, то мені одразу закриють рота іншою типово імперською й позбавленою здорового глузду «мудрістю»: «Главное, чтоб человек был хороший». Типова логіка колабораціоністів.

Якщо ж таки вдалося порозумітися з офіціантом, то попереду чергове випробування – меню. Чомусь з кожним роком у Києві стає все менше закладів, де вам запропонують україномовне меню, або хоча б різномовне. Ні, отримаєте гламурно видану книжечку з російським текстом. Ніби я зобов’язаний знати що означає «свекла». От їй-Богу, я дуже довго навіть уявити не міг, що наші сусіди називають буряк словом «свекла». Так, я «с Западной», але це не має жодного значення – я прийшов кудись витратити свої гроші і не зобов’язаний розгадувати кросворди й віднаходити по словниках значення слів чужої мови. До того ж, у столиці держави, яка називається Україною.

Мабуть, більшість ліберально налаштованої публіки мені одразу заперечать: мовляв, головне, щоб було смачно й комфортно. Ну і що, що в них немає меню українською мовою, зате яку піцу вони печуть! Не знаю, як кому, а мені в таких закладах не смачно і взагалі гидко: мене щойно принизили як представника нації, яка навіть на меню своєю «телячою балачкою» не заслужила, а я маю насолоджуватися староросійською народною стравою «піца»! Щоб потім Чечетов чи Янукович розповідали, що моя мова – хіба для села і анекдотів, що Фауст українською говорити не може і що Київ є російськомовним містом. Якщо власник якогось ресторану вважає, що «пицца» смачніша за «піцу», а україномовне меню нікому – наголошую: нікому! – не потрібне, то я йому свої гроші, зокрема зароблені завдяки текстам українською мовою, віддавати не буду. Або ще коротше:  у Києві за буряк я готовий платити, за свєклу – ні.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

fourteen − thirteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh