Життя

Не несіть на собі чужі проблеми

Коли ми перестаємо бути добренькими по відношенню до себе та інших, натовп поруч з нами стає  менше, а чесності, доброти і сили Любові в нашому житті стає більше.

Жартували ми якось про те, чим будемо займатися в старості.

Толя : «Ну давай відкриємо психологічний банк».

Я: «Ага, і будемо видавати психологічні кредити, типу — «ти впораєшся, у тебе все вийде, все буде добре»».

Посміялися. А я вже кілька місяців досліджую: коли ж ми видаємо ці «кредити», і як ми, з самих добрих спонукань, позбавляємо людину сили цієї своєї «підтримкою»…

При будь-якому «кредитуванні» — людина залишається нам винною. Ми її підсаджуємо на себе. Частково або цілком беремо за неї відповідальність. І іноді несвідомо підміняємо її успіхи своїми.

Перед новорічними канікулами попросила студентів поспостерігати — як часто ми несвідомо «вклинюваємося»  в потік руху, мовлення, дій наших близьких. Як ми насправді, абсолютно не замислюючись,  знецінюємо їх.

Спостерігали за тим:

— Як часто ми дозволяємо собі перебивати один одного. Особливо, як часто жінка в компаніях перебиває чоловіка, публічно поправляє, дає поради — все це прояв неповаги спочатку.

Мова — це енергія — «перебити» потік мовлення — не просто збити з думок, часто це — вибити опору.

Коли жінка (дружина) публічно поправляє, «покращує» або висміює свого чоловіка, вона знижує його статус, знецінює і проявляє неповагу. Це удари по його «соціальної значущості». При цьому, якщо аналізувати, буцається з нашим чоловіком-партнером, перебиває, знецінює, бореться за владу — наш «внутрішній чоловік» (звичайно, підсвідомо). І все це  шкодить силі обох партнерів і відчутті близькості між ними.

Чоловік, перебиваючи жінку, проявляє владу. Іноді намагається так структурувати безсистемний, з його точки зору, потік думок і емоцій з правого півкулі в ясність і послідовність лівого.
— Як часто ми змінюємо траєкторію руху дитини. Наприклад, біжить людина за своїм карапузом  — йому безпечно,  він просто зайнятий своїми справами. Дорослі часто дозволяють схопити від надлишку почуттів дитину на руки, вклинюючись в траєкторію руху, перенести з місця на місце, не дочекавшись, коли дитина завершить щось, переключають його на те, що їм здається саме зараз більш важливим.

Коли дитина захоплена чимось ігровим і емоційним , вона, на відміну від дорослих, занурена в завдання цілком. Всім своїм єством. Можна уявити, що вона «пірнає» в глибини правої півкулі мозку. Він тому і «не чує» часто дорослих, які кличуть її з логічного «берега» — з лівої півкулі. Час має пройти, щоб інформація дійшла. Або ця інформація просто не помітна. Коли дитину швидко з глибини «піднімають» — це «перевантаження», що загрожує істерикою, втомою, відходом від контакту.

Психологи, які працюють з тілом, багато працюють з незавершеними, перерваними рухами. Коли ми перериваємо з якихось причин тілесну дію, утворюється блок на багатьох рівнях. І з нього «виростають» різноманітні симптоми.

Коли ми траєкторію руху дитини часто змінюємо, ми “крадемо” її силу, ми їй даємо зрозуміти — ми боги, ти вплинути мало на що можеш. І дитя стає більш розкутим, або більш агресивним, впертим і імпульсивним. І безініціативним.

І все це неусвідомлюване нами — неповага до процесів і динаміки маленької людини, що залишає відчуття «я вплинути ні на що не можу».
— Коли дорослу людину смикають з завдання на завдання, коли вклинюються в дії або роздуми — відбувається ті ж саме, якщо ми поставимо питання — чи вистачає мені поваги до процесів близьких, дозволимо людині завершити розпочате або домовимося про те, як для всіх коректніше модерувати завдання — як мінімум, з’явиться у відносинах більше довіри.

— Коли ми втручаємося зі своїми «осяяннями», оцінками, галюцинаціями і порадами, непрошеною допомогою, коли ми робимо за людину  те, що вона цілком в змозі зробити сама. Коли батьки, наприклад, приходячи до дорослих дітей в гості, починають «допомагати» — це не допомога, це інвалідизація. Це позбавлення людини сил, її  досвіду і знахідок. Це сигнал людині будь-якого віку — ти малий і слабкий, і без мене не впораєшся. І це не любов — це підкуп і спроба довести самому собі свою значимість. Спроба бути або залишитися для дитини в ролі Бога.

Чудова цитата Хелленгера:

«…Той у кого є проблема, може її нести, причому тільки він один. Якщо інший хоче нести за нього, то стає слабким…. Якщо я бачу в іншого щось і неодмінно хочу йому це сказати, але стримуюся і не кажу, це коштує мені сил. Сили, яких ця стриманість коштує мені, стають силою і для нього. Раптом йому приходить в голову те, що я хотів йому сказати. Оскільки ця думка прийшла до нього сама, він може її прийняти.

Якщо я не витримую і хочу неодмінно щось йому сказати, я відчуваю полегшення від того, що я йому це сказав.  Але я забрав у нього силу. Навіть, якщо те, що я хотів сказати, правильно, він не може цього прийняти, оскільки це йде ззовні. Так, що така стриманість є основою поваги і основою кохання».

Спостерігаючи за собою кілька разів за цей місяць, натикаючись на щось, я вчилася зупиняти своє бажання зателефонувати знайомим з питанням: «Ну ти розумієш, що зараз пишеш і робиш». Зупинялася, бо зняла німб і витерла штамп гуру з чола. Якщо я почну втручатися, я беру на себе певну роль, на яку мене ніхто не уповноважував, і дійсно позбавлю людину «її  траєкторії». І звичайно, це не відноситься до випадків, коли потрібна швидка реакція, і допомога, і підтримка .

— Коли ми говоримо іншим щось типу «все буде добре». Коли приймаємо за інших рішення, даючи поради — ми це говоримо в ролі Бога. І ми позбавляємо рідних нам людей можливості самим відчути себе, свою силу, свої потреби. До речі, психолог взагалі не має права давати поради: йти — не йти на роботу, сходитися — розходитися і інше. Якщо має час на особисту терапію. Для протирання німба.

Нещодавно, коли один з досить близьких мені людей почав розповідати, як йому складно, скільки завдань , що я (зазвичай кажу: скажи, чим я можу допомогти, я все зроблю) сказала: «Я бачу, що багато завдань. Але вони — ось такі (показала розмір руками), а ти ось таааакий. І я впевнена у твоїх силах і здібностях. Якщо потрібно буде, я поруч, але я знаю, що це тобі під силу».

І ось те, що я відчула в очах цієї людини, було несподівано: це радість і подяка. Напевно, я вперше не позбавляла її сили.

Коли ми перестаємо бути добренькими по відношенню до себе та інших, натовп поруч з нами стає менше, а чесності, доброти і сили Любові в нашому житті стає більше.

 

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

eighteen − 17 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.