Не допусти, Майдане, щоб у землю ішли Богдани!

Всі-всі, що під тим стягом України стоїте – всі ви мої! Душа і серце моє при вас. Душа і серце моє при вас. Душа моя благословить ваш труд. Де в бою вирішується доля народу мого, там я всюди з вами. Шлю вам слово своє найніжніше і найпалкіше. Знайте, що я з вами, діти мої всі і всюди.

Майдане мій, болю і моя гордосте, не задля бажання притулитися до твоєї слави і величі кажу я ці слова. А лише з великої тривоги і розпуки, що жалить мою душу.

Душа твоя, висока і чиста, як сльоза, твоя всепрощенність не дасть тобі скористатися плодами твоєї перемоги. У землю підуть Богдани, а до влади приходять крамарі-пацюки, що вчора лизали чоботи тирану, п’ючи з ним твою кров, а нині так легко зреклися його, покидали свої мічені знаки диявола і вже готові служити новому господарю.

Вже готові потворити душі цього народу, чий край називали “земля без імені”, і вона такою стане, якщо ми, Майдане, що ти єси, і мій президент, і мій прем’єр, найвища моя влада, допустили, аби убивали твоїх синів. Убивали їх у мені, бо все, що заподіяно моєму народу, – заподіяно мені.

Їх убивали не тепер, не у кривавий четвер. Їх убивали ці довгі роки наруги, коли, узявши наше знамено, герб, гімн і ймення святе Україна, глумилися із нас покидьки, у яких замість душі – гаман.

Їх убивав не лише Янукович – цей “жебрак”, що ніколи не бачив шматка хліба, не лише недолугий Царьов, вихований на московській блекотні, не лише звироднілий “Беркут”, не лише розклади спекулянтів на твоєму патріотизмі та жертовності.

Їхніми убивцями були ті люди без імені, без національного виховання, хто виставив наш край на торги, хто дозволив покласти кочовий вігвам на кістках наших карпатських січовиків, хто дозволив паломництво мадярських реваншистів і топтався по тих кістках, хто судив наших свободівців, що не могли стерпіти тої наруги, хто поставив фашистського яструба над замком князя Корятовича, хто обвішав наші українські села і міста надгробними вінками на честь лайошів, хто дозволив чужі прапори і чужі паспорти, перетворити наших людей на манкуртів, хто розплодив різні “Общества” – ці гадючники, які отруюють душі наших людей, сіють ненависть, і, оскільки топтатися по владі їм слабо, вони топчуться по Галичині, на праху Шухевича і Бандери, на всьому, що мені святе. Галичина, яка дала цьому краю криваву жертву у тридцять дев’ятому, і тепер її дасть. Їх убивали ті, хто, зріклись Ромжі Волошина заповіту Духновича як отруйних мухоморів, а слухали батюшок-матушок, які молилися за Януковича-ката.

Їх убивали ті, хто, прийшовши до влади 2004 року, на моїх нервах-здоров’ї, на моїх дітях почав ділити “общак” з моїми ворогами, бо звик розкладати яйця у різні кошики. Розтрощіть той кошик і ті погані яйця! І будьте гідні свого народу.

Ми пишаємося, що ми на самому куті цивілізованої Європи, а не в далекому Донбасі. Ми єдині 2012 року запалили синьо-білі вогні на передвиборчій карті, а тепер, коли корабель ідола іде на дно, наші манкурти покинули його. Борці! Прошу, маємо і борців.

Ми пишаємося, що у нас так файно, і тихо, і безкровно. Самі себе захопили – самі себе звільнили. І вже “позапартійні” – “чисті і пухнасті”, “готові до вживання”, тобто до нових виборів.

І вибори ті будуть. І понесуть вони свої падлючі гроші тим, чий дух і гідність спотворено, людям без імені. І приведуть у комісії своїх перевертнів, і все буде чисто-законно, і “всенародно обрано”.

І насміється гадюче кодло над тобою, Майдане, і наді мною, і над твоєю святою жертвою, і будуть вони далі впиватися нашою кров’ю, а ми – ковтати сльози та співати жалібні пісні за своїми Богданами-Богданочками.

Майдане мій змордований, іду до тебе, вичавлюючи із себе все-все, що не дає мені дорівнятися до тебе. Іду, не думаючи про хліб щоденний, про супокій, до якого закликають ті, хто розбурхав цю землю, не знаючи, що супокій – святе діло в супокійний час. Та чи в час біди і бою ти зовеш до супокою – зрадник або боягуз єси.

Іду, а ти не похитнися, не зруш доти, доки не зробимо як чехи, як литовці: кожен, хто був у злочинній організації, волею чи з дурості, має одне право – садити ліс, який знищили як орда, чистити ярки-вулиці і джерела душ своїх, і знати, що не все сходить з рук.

А на вибори буде кому іти. Нам не потрібні юристи-економісти та всякі там “аморальні авторитети”. Нам потрібні Ґавели-Качинські, а все решта додасться.

Не допусти, Майдане, щоб у землю ішли Богдани, а до влади – їхні кати і перевертні.

І запровадь мораторій на крокодилячі сльози. Хай не тривожать люди без імені спокій Небесної сотні, хай не згадує падлюче кодло їхні імена всує. Їм не треба хвилин… Бо у них попереду Вічність. Спіть, герої, спокійно – ваша жертва не марна, бо впаде на наші заснулі душі і проросте там гідністю.

Слава тобі, Майдане. Слава героям, які встають сьогодні і які вставатимуть завтра за вільну, самостійну, соборну державу від Сяну до Дону. І зрадіє Кобзар, і не журитиметься Каменяр! Народе мій…

Невже тобі на таблицях залізних записано у сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?”

Не будемо гноєм, бо на наші заснулі душі упали живлющі каплі крові дітей наших. І проростуть там цілющим зелом.

Не оглядаймося на сусідів. Вгрузнімо по коліна у Богом дарований нам чорнозем, випрямім хребет і тримаймо ту Україну на плечах, як атланти.

Оксана Русин.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

two × 2 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh