«Із питання – «хто головний у сім’ї», випливає питання прийняття рішень і відповідальності за них», – психолог Лідія Кондратик

Питання «хто в сім’ї головує – чоловік чи жінка?» рано чи пізно постає фактично у кожній родині. Чому важливо розуміти його природу у великих і малих справах, стратегічних і повсякденних рішеннях спільноти, якою є сім’я? Перш за все, щоб запобігати ніби несподіваним вибухам, конфліктам «на рівному місці», які насправді визрівали і плекалися роками, – саме через це нерозуміння. Про це у щовівторковій програмі «Психологічна порадня» – християнський психолог Лідія Кондратик.

Із питання – «хто головний», неминуче випливає питання прийняття рішень і відповідальності за них. Що це означає в сім’ї, між чоловіком і дружиною? Чоловіки й жінки по-різному сприймають і переживають цю відповідальність і процес прийняття рішення – в силу своєї природи, перш за все психоемоційної.

Психолог пояснює цю різницю на побутовому прикладі – родина вирішує, як і де провести відпустку. Жінка, на її думку, місяць обмірковуватиме це, безумовно, важливе питання, співставлятиме всі можливі і бажані варіанти, страждатиме, на чому саме застановитися, перевірятиме і знову повертатиметься до відкинутих варіантів, і, врешті, прийнявши рішення, все одно сумніватиметься. Все це, звичайно, потребує енергії і сил. Проте і це не кінець, бо після відпустки жінка починає виставляти собі оцінку – чи справді все було так, як вона розраховувала й хотіла? Отже – додаткова хвиля переживань щодо невідповідності очікувань і результату, внутрішнього страху цієї «поганої оцінки» з боку рідних і, головне, себе самої.

«Вибір забирає багато енергії: наша проблема – занадто великий вибір і можливості, – стверджує пані Кондратик. – Наші попередники ніколи такого не мали і задовольнялися тим, що було. А зараз заходиш в магазин – і очі розбігаються… Але чим більший вибір, чим більше альтернатив, тим менше задоволення».

Чоловік питання «куди поїхати з родиною влітку» сприймає як постановку задачі із певними вихідними даними – як от, фінансові можливості, власні уявлення про вдалу відпустку, побажання дружини/дітей тощо. Обмірковує і приймає рішення. Коли рішення прийнято і вибір зроблено, зазвичай, заспокоюється і більше не думає про це, не продовжує прокручувати ще сотню потенційних варіантів, як це робить жінка, не тратить на ці роздуми час, сили і енергію.

Проте у цій схемі є нюанси. Наприклад, жінка часто незадоволена вибором чоловіка – мовляв, не того вона хотіла, чоловік неправильно зрозумів, не дослухався до побажань чи порад, «щось (чи й все) не так». Зовні вона може навіть згоджуватися й коритися, але внутрішньо прокручуватиме сценарій «я зробила б краще». Так визріває невдоволення, роздратування. Чому? Психолог вважає, що причиною є свідома чи несвідома конкуренція між чоловіком і жінкою – хто кращий/правіший/розумніший, а отже, головніший і має право вирішувати. Власне, йде реальна боротьба за головування у сім’ї, яка забирає багато сил, енергії, нервів, і в результаті якої часто руйнується і сім’я, і особистості її членів.

Саме тому так важливо визначити сфери відповідальності, а отже і того, хто ставить остаточну крапку у прийнятті рішення – зокрема, щодо спільних родинних справ. І, що важливо, поваги і до цього рішення, й до того, хто його приймає. Це зовсім не означає, що не має бути обговорення, що рішення, по суті, не є спільним, тобто таким, що враховує інтереси і побажання усіх членів сім’ї – навпаки. Якісь речі – сфера відповідальності жінки, якісь – чоловіка, проте у кожній із них остаточну крапку має ставити хтось один. Колективна відповідальність, як правило, веде до безвідповідальності і хаосу.

«Сильний, розумний і мудрий чоловік завжди буде радитися з дружиною, – каже пані Кондратик. – Але коли чоловік ставить остаточну крапку і бере на себе відповідальність, мудра жінка прийме це рішення, навіть якщо воно їй не дуже подобається. Вона скаже «все добре», навіть якщо щось піде не зовсім так. Це – та покора, про яку ми говоримо, коли беремо шлюб, обіцяючи одне одному любов, вірність, чесність, а жінка – й покору, визнання чоловіка главою сім’ї. Упокоритися – означає зменшити свою гординю, довіритися чоловікові, а отже – проявити свою любов…»

Що це означає? Зокрема, визнання спроможності чоловіка, віру у те, що він впорається із поставленим завданням. Важливо розуміти також ставлення чоловіків до невдач і помилок: з одного боку, вони сприймають їх як негативний зворотній зв’язок, частину шляху, певний досвід, застанову більше так не робити. З іншого – надмірна критика й акцентування на невдачі зі сторони інших (і в першу чергу, дружини) закладають думку про неспроможність, неуспішність, невпевненість у собі.

Чи означає це, що не потрібно вибачатися (і вибачати) за зроблені помилки? Ні. Зрілість особистості – і чоловіка, й жінки, полягає також і в тому, щоб вміти вибачати й вибачатися. В тому числі, перед дітьми. Неформальне визнання своєї неправоти і прийняття щирого вибачення – ознаки здорових стосунків і в подружжі, і між батьками й дітьми.

«У шлюбі, в сім’ї є три «чарівні» слова, які допомагають її зберегти – «дякую», «прошу» і «вибач», – каже психолог. – Так, можливо, щире «вибач» не виправить помилку, не поверне зробленого, але воно допоможе зберегти стосунки. Проте формальне вибачення, без внутрішнього визнання й прийняття, мало що змінить. На жаль, у нас немає загальної культури вибачення у сім’ї: зазвичай, люди не мають таких прикладів у батьківських сім’ях, і переносять такі стосунки у власні родини, де чоловік і дружина не просять пробачення одне в одного, де батьки не вибачаються перед дітьми й навпаки…»

Повністю стрім програми можна подивитися тут:

reradio.com.ua

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

15 − eight =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh