18–20 лютого за всю новітню історію України – найдраматичніші дні. Тільки подумати, за той час кривавий режим Януковича убив понад 100 мирних протестувальників. У беззахисних людей з оптичного прицілу стріляли снайпери-кілери. Точна кількість жертв досі невідома, вона зростає, адже не всі особи полеглих Героїв встановлені. Відомо, що у Будинку профспілок заживо згоріли люди.
Ці люди віддали свої життя у боротьбі заради майбутнього, вони вийшли на мирний протест, аби домогтися змін, зупинити диктатуру й вибороти гідне життя для себе, своїх дітей та внуків. Вони – у Небесній Сотні, згори споглядатимуть, скеровуватимуть нас.
Тисячі питань – наразі мінімум відповідей. Чому так мало статися? Чому клятого тирана ніхто не спинив за кровожерливу руку, чому йому не відібрало голос, коли віддавав злочинні накази стріляти по мирних українцях? Коли країна погрузла у злиднях, бідні онкохворі діточки тримаються з останніх сил за життя, владна верхівка з жиру біситься.
Світ здригнувся від споглядання накраденого в народу майна. Втікаючи від людської кари, людці у владі не встигли спалити і повністю знищити архіви, з яких випливають корупційні факти, речові докази, які ще прискіпливо під мікроскопом вивчатиме нова Генеральна прокуратура.
Страшне горе спіткало і Львівщину. За словами міського голови Львова Андрія Садового, на вихідні додому у домовинах повернулися 13 вірних синів зі Львова та області. Майже кожного району торкнувся цей невимовний біль.
Полеглих Героїв Майдану оплакуємо. Тисячі незнайомих людей із лампадками виходять на вулиці із словами: «Герої не вмирають!», стоячи навколішки, проводжають їх в останню путь. Гірка материнська сльоза котиться додолу, незворушні чоловіки не стримують переживань. Навіть священики не в змозі говорити. Тужливо звучить «Плине кача по Тисині».
Пізно ввечері минулої п’ятниці у домовині повертався Герой Майдану, 28-річний рудківчанин, Володимир Жеребний. Небо рясно вмивалося слізьми за полеглим сином. Масовий потік людей далеко за північ по обидва боки львівської траси із лампадками зустрічав земляка.
… А в суботу через Самбір проходив останній шлях 29-річного старосамбірчанина Богдана Сольчаника. Пострілом у шию його земну стежину обірвала смертельна куля безсердечного снайпера. Як багато він хотів зробити для своєї країни. Не встиг. Як і створити власну сім’ю. Старосамбірчани нам розповіли, що перед Богданом Сольчаником ще зі шкільних років відкривалося велике майбутнє. Ніхто не сумнівався, що він стане відомою людиною. Дуже був талановитий, займав перші місця на всеукраїнських олімпіадах з історії. Закінчив історичний факультет Львівського національного університету ім. Франка. Отримав ступінь магістра з соціології та культурології. Кількаразовий стипендіат Міністерства освіти Республіки Польщі. Останні роки Богдан викладав нову та новітню історію в Українському Католицькому Університеті у Львові.
Правда, не встиг захистити докторську дисертацію… У Львові на прощанні з Богданом Сольчаником протоієрей, духівник Українського Католицького Університету Тарас Когут сказав, що докторська дисертація старосамбірчанина побачить світ. А для найстаранніших студентів УКУ запровадять стипендію імені Богдана Сольчаника.
Сестра загиблого розповіла, що Богдан з перших днів – на Майдані. Втретє вирушив до Києва 20 лютого. Був беззбройним, мав при собі лише знайдений щит. Почув, що активісти взяли Жовтневий палац, побіг туди на передову. Там якраз була атака, стріляв снайпер. Хлопець, з яким біг, відскочив убік, а куля поцілила Богдану в шию – в сонну артерію. Через кілька годин родину сповістили, щоб забрати тіло…
На вулицях Самбора створили живий ланцюг. Незважаючи на сльоту, зібрались тисячі – отці, влада та краяни – попрощатися з Героєм Майдану. Похоронна процесія запізнюється, адже дорогою зі Львова перестрівають галичани у скорботі, віддаючи останню шану Герою. Колона автомобілів наближається до вулиці Степана Бандери. В одному з перших – тіло повстанця Небесної Сотні. Громада зустрічає вигуками: «Герой!», «Герої не вмирають!», «Слава Україні!». Люди схиляють голову перед невинно убієнним Героєм. Біля дороги – сотні засвічених лампадок.
Отці всіх конфесій міста зі слізьми на очах і тремтінням у голосі відправляють поминальну панахиду.
– Проповіді бувають різними, але цю не можна висловити. Її можливо лише виплакати. Дозвольте мені просто поспілкуватися з Богданом, – мовив отець Тарас Рисей. – Брате, чи знаєш, що сьогодні мало світити сонце, але небо вкрилося хмарами і заплакало гіркими сльозами. Якби могло стогнати, то, напевне, мого голосу б не було чути. А це тому, Богдане, що ти небом був нам даний, і ім’я твоє про це свідчить. Господь тобі дав велику любов до України, слово та мудрість. І ти це все проявив. Ти добровільно зволив стати жертвою, щоб нам завтра було жити краще. Вони думали, що тебе здолають, але насправді ти повернувся переможцем. Ім’я твоє буде записано не лише на небесах, але й в нашій світлій пам’яті, – сказав отець Тарас Рисей.
Самбірський міський голова Тарас Копиляк висловив спів-чуття скорботній родині Богдана Сольчаника. «Самбірська земля ніколи не забуде своїх Героїв. Дорогий Богдане, ти поїхав на Майдан, щоби ми жили в незалежній та вільній європейській Україні. Від усієї самбірської громади обіцяю, що на площі Пам’яті постане пам’ятник тобі. І кожен самбірчанин пам’ятатиме про твій подвиг, адже ти боровся за краще життя в Україні. Вічна пам’ять, і нехай рідна земля тобі буде пухом!»
Станичному Самбірської станиці Братства ОУН-УПА Миколі Петрущаку як людині старшого покоління довелося наших Героїв ховати у той час, коли прямо йшли під більшовицькі кулі. «І НКВД, і та диявольська система стріляла у нас так само, як в тебе, друже Богдане. Скорботно на серці та важко говорити. Але знай, що постамент тобі стоятиме у Самборі поряд з борцями, які полягли за незалежну Україну. Пам’ять про тебе у наших серцях житиме вічно! Спіть, хлопці, спіть, про долю-волю тихо сніть…»
Батько Богдана Сольчаника п.Зіновій подякував самбірчанам за таку велику підтримку у важку хвилину.
…За прощанням у Самборі з Богданом Сольчаником поруч на берізці спостерігав самотній голуб. Коли все закінчилось, птах здійнявся у небо, полетівши у напрямку Старого Самбора.
У неділю з Героєм Небесної Сотні прощалися усім краєм – прийшли понад 10 тисяч людей.
Ми ніколи не забудемо Героїв Небесної Сотні, які віддали свої світлі життя за вільну державу!
Оксана СТОРОЖ.
Андрій ЖЕПКО.
