Новини

Хто визнає ці злочини? (відповідь кресовому патріотичному руху Польщі)

Пискоровичі — (пол. Piskorowice) село на території теперішньої Республіки Польща, етнічна українська територія Надсяння, північна Ярославщина

Підкарпатське воєводство, повіт Лежайськ, ґміна Лежайськ.

В українських Пискоровичах в ніч з 17 квітня на 18 квітня 1945 р. озброєні польські підрозділи з відділу Народного Військового З’єднання під керівництвом Юзефа Задзерського (псевдо «Волиняк») без жодного приводурозстріляли в приміщенні школи майже 200 українців з Пискорович та навколишніх сіл, які під захистом декількох вояків Червоної Армії очікували тут транспорту для переселення до інших районів УРСР. Всього жертвами підпільних польських військових загонів у 1944–1947 роках стали приблизно 700 громадян української національності з Пискорович та його присілків.

В с. Пискоровичі разом із с. Павлокома (366 жертв), с. Гораєць (198 жертв), с. Березка (180 жертв), с. Малковичі (154 жертви), та с. Бахів (90 жертв) було вбито одну з найбільших кількість цивільного населення польськими озброєними групами під час Волинської трагедії [1943]]–1948 рр.

2 грудня 2007 р. на приміщенні школи с. Пискоровичі встановлена пам’ятна таблиця на польській та українській мовах наступного тексту «Пам’яті мешканців української національності з Пискорович і околиць, замордованих в цьому будинку у квітні 1945 року».

Різня в Березці — винищення українського населення села Березка, здійснене 11 квітня 1945 року підрозділами Армії Крайової, (ймовірно, з Львівської округи АК), Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл.

11 квітня 1945 року підрозділами Армії Крайової, (ймовірно, з Львівської округи АК), Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл здійснено напад на Березку, внаслідок якого були замордовані біля 180 українських мешканців Березки, майже половина з яких були жінки й діти. Список жертв різні, складений на четвертий день, 15 квітня 1945 року, налічує 165 осіб. На той момент не всіх убитих було відшукано, а дехто помер від отриманих ран пізніше. Серед жертв трагедії — мешканець села на прізвище Деревенко Микола, № 124 в списку, (пол. 124. Derewenko Myko?aj D., 1904), якого поставили на коліна й примусили під дулами повзти дорогою, а коли впав, знесилений, то йому відрізали геніталії, та місцевий греко-католицький священик Олексій Білик, якого разом з родиною (пол. 52. ojciec Bi?yk O?eksa, s. Mychaj?a, 1892; 53. Bi?yk Marija, c. Iwana, 1891) порубано сокирами.

Того самого дня замордовано також велику кількість українців в сусідніх селах: Сівчина — 26 осіб (Різня в Сівчині), Бахові — від 70 до 100 осіб (Різня в Бахові).

Одним з тих, кого звинувачують у вбивстві українців в Березці та Бахові, є Роман Кісель (пол. Roman Kisiel ps. S?p, Korfanty ) та очолюваний ним, створений на основі батальйонів хлопських, підрозділ польських партизан (пол. Ludowa Stra? Bezpiecze?stwa, LSB). Їх також звинувачують у інших багатьох вбивствах українців на території Польщі, серед інших, зокрема, в Малковичах (138 осіб), Скопові (принаймі 67 осіб, за написом на надгробку 150–180 осіб), Коритниках (53 особи), Тройжичах (28 осіб), Волі-Кривецькій (27осіб), Дубецьку (8 осіб) та інших (пол. w Ma?kowicach (138 os?b), Bachowie i Brzusce (69 os?b), Skopowie (67 os?b), Bachowie (54 osoby)[1], Korytnikach (53 osoby), Tr?jczycach (28 os?b), Woli Krzywieckiej (27 os?b), S?onnem (16 os?b), Ujkowicach (15 os?b), Olszanach (11 os?b), Dubiecku (8 os?b), Kosztowej (5 os?b)

Різанина в Сагрині — події, що сталися 10 березня 1944 у селі Сагринь (пол. Sahry?, Грубешівський повіт, Люблінське воєводство, нині Польща) — спланована і проведена бойовиками (у кількості 800 осіб) польської Армії Крайової та Батальйонів Хлопських акція зі знищення місцевого українського населення бойовиками.

У ході акції село було оточено бойовиками АК і БХ, спалено понад 300 селянських будинків, вбито 600—1000 українців. Серед 70% становили жінки та діти. Більшість загиблих перед смертю зазнали знущань і тортурів

Усього в ході акції в Сагрині та прилеглих селах бойовики АК і БХ вбили близько 1300 українців із числа мирного населення, переважно жінок, дітей і людей похилого віку

Керівником акції був Зенон Яхимек, у 1943-44 рр. командир підрозділу Армії Крайової в Томашівському повіті, Люблінського воєводства

Різня в Сівчині — винищення українського населення села Сівчина, здійснене 11 квітня 1945 року підрозділами Армії Крайової, (ймовірно, з Львівської округи АК), Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл.

11 квітня 1945 року підрозділами Армії Крайової, (ймовірно, з Львівської округи АК), Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл здійснено напад на Сівчину, внаслідок якого були замордовані 26 українських мешканців Сівчини.

Братська могила кількох десятків українських мешканців села, замордованих 11 квітня 1945 року, знаходиться на греко-католицькому цвинтарі Сівчина.

Того самого дня замордовано також велику кількість українців в сусідніх селах: Березка — 180 осіб (Різня в Березці), Бахів (Польща) — від 70 до 100 осіб (Різня в Бахові).

Трагедія села Павлокоми — винищення 2-3 березня 1945 року відділом польської Армії Крайової під керівництвом поручника Юзефа Біса (псевдо-«Вацлав») разом з групами з навколишніх польських сіл українського мирного населення села Павлокома. Павлокома — символ трагедії українців на землях Закерзоння.

2-3 березня 1945 року відділ польської Армії Крайової під керівництвом поручника Юзефа Біса (псевдо-«Вацлав») разом з групами з навколишніх польських сіл напали на село Павловому. Підрозділи польської Армії Крайової розстріляли 366 українців разом із парохом місцевої греко-католицької громади отцем Володимиром Лемцьом. Не вбивали лише хлопчиків до 5 років і дівчаток до 7-річного віку. Врятувались 36 українців.

Різня в Бахові — винищення українського населення села Бахів, здійснене 11 квітня 1945 року підрозділами Армії Крайової, (ймовірно, з Львівської округи АК), Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл.

11 квітня 1945 року підрозділами Армії Крайової, (ймовірно, з Львівської округи АК), Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл здійснено напад на Бахів, внаслідок якого були замордовані біля 100 українських мешканців Бахова.

Того самого дня замордовано також велику кількість українців в сусідніх селах: Березка — 180 осіб (Різня в Березці), Сівчина — 26 осіб (Різня в Сівчині).

Одним з тих, кого звинувачують у вбивстві українців в Березці та Бахові, є Роман Кісель (пол. Roman Kisiel ps. S?p, Korfanty ) та очолюваний ним, створений на основі батальйонів хлопських, підрозділ польських партизан (пол. Ludowa Stra? Bezpiecze?stwa, LSB). Їх також звинувачують у інших багатьох вбивствах українців на території Польщі, серед інших, зокрема, в Малковичах (138 осіб), Скопові (принаймі 67 осіб, за написом на надгробку 150–180 осіб), Коритниках (53 особи), Тройжичах (28 осіб), Волі-Кривецькій (27осіб), Дубецьку (8 осіб) та інших (пол. w Ma?kowicach (138 os?b), Bachowie i Brzusce (69 os?b), Skopowie (67 os?b), Bachowie (54 osoby)[1], Korytnikach (53 osoby), Tr?jczycach (28 os?b), Woli Krzywieckiej (27 os?b), S?onnem (16 os?b), Ujkowicach (15 os?b), Olszanach (11 os?b), Dubiecku (8 os?b), Kosztowej (5 os?b).

Різня в Горайці — винищення українського населення села Гораєць, здійснене 6 квітня 1945 року підрозділами Другого Окремого Операційного батальйону Корпусу Внутрішньої Безпеки Польщі(пол.)укр. (пол. 2 Samodzielny Batalion Operacyjny Korpusu Bezpiecze?stwa Wewn?trznego), створеного прокомуністичною владою за зразком радянських військ НКВС.

5 квітня 1945 року в 21:00 Другий Окремий Операційний батальйон Корпусу Внутрішньої Безпеки Польщі спільно з міліцією під керівництвом підполковника Станіслава Жопінського(пол.)укр. виступив з казарм в Любачові. В 4:50 наступного дня батальйон, поділений на чотири групи, зайняв бойові позиції. Гораєць разом з його присілками було оточене. В 5:00 розпочато атаку. Спочатку село було піддано артилерійському обстрілу, потім заатаковано піхотними відділами. В 6:10 Гораєць був зайнятий. Військові підрозділи перебували в населеному пункті до 10:00, позбавляючи в той час життя цивільних мешканців села. Зокрема, лише на території одного з господарств розстріляно біля 60 осіб. Будівлі в Горайці були підпалені, в них живцем згоріли жителі, котрі там ховалися від мордувань. Дії війська супроводжувала акція польського цивільного населення. На користь військових пограбовано майно цивільних мешканців села. Під час акції загинуло 174 особи, серед них 32 жінки, 35 дітей та 19 жителів, вік яких перевищував 60 років.

За матеріалами Вікіпедії.

 

 

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

14 − 12 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.