Життя

«Господи, нехай якось саме “розрулиться”»

Відмінна стаття! Струшує і надихає!

«Господи, пусть какнить само разрулится»

Час від часу в кожного з нас трапляються періоди, коли здається, що ти не просто вийшов зі своєї зони комфорту, а був викинутий з неї стусаном під зад за несплату оренди. Знайоме і звичне закінчується різко, як слова у доленосній вирішальній розмові. Ти немов стрибаєш у море з обриву, іноді навіть толком не встигнувши набрати в легені повітря: знаєш, що випливеш на поверхню, але не знаєш – коли.

«Господи, пусть какнить само разрулится»

І ось тоді настають часи, до яких нас ніхто ніколи не готував, але з якими ми чудово впораємося, – часи, які покажуть нам, не чого ми варті, а чого ми хочемо. Для мене таким одкровенням став момент, коли я одного разу висіла  у печері без страховки, з останніх сил намагаючись не зірватися вниз. Саме тоді я зрозуміла, що більше всього на світі мені хочеться жити – ходити на своїх двох, залишитися цілою – з усім іншим розберемося по ходу, будемо вирішувати проблеми по мірі їх надходження. Власне, нічого іншого й не залишається, це єдина програма розваг, доступна на маршруті.

Їж та живи, чого тобі ще треба, блаженна.

«Господи, пусть какнить само разрулится»

Серйозні проблеми завжди викликають у мені паніку і бажання прийняти дозу і позу ембріона – але я вже пройшла через достатню кількість змін, щоб розуміти: не треба боятися. Навіть якщо здається, що ти зараз ляжеш і помреш від невідомості і печалі, повір мудрій матінці-гусці: ти зі всім розберешся, з усім впораєшся, до всього підбереш ключі, складеш всі пазли. Час на твоїй стороні. Він завжди на боці тих, хто рухає лапками.

Так що просто рухай лапками – зміцнієш в дорозі.

«Господи, пусть какнить само разрулится»
Постер Михайла Поліванова

Дві важливі речі, які варто навчитися робити якомога раніше:просити про допомогу і тягнути себе за комір. Пам”ятаєш,  які три прекрасні слова на будь-якій мові говорив капітан Кірк? –«Допоможіть мені, будь ласка».

Тренуй голос.

«Господи, пусть какнить само разрулится»

Тягнути себе за комір – значити шукати можливості виходу, а не причину здатися. При цьому важливо розрізняти: я кажу про ті випадки, коли тобі так не солодко, що ще трохи-і буде зовсім не смішно, а не про спробу витягнути себе штучним чином із зони комфорту, тому що це сьогодні модно. Я за те, щоб погоджуватися пробувати «нове і цікаве» тільки тоді, коли ти дійсно цього хочеш, а не тому, що всі навколо вже це зробили і запостили фото в instagram, а в тебе там тільки котики, мюслі і фікус Валера. Знамените мамине питання з дитинства: «А якщо всі з даху стрибнуть, ти теж стрибнеш?» у дорослому житті дивним чином набуває нового звучання. І здоровий глузд.

«Коли говорять, що потрібно вийти з зони комфорту»:

«Господи, пусть какнить само разрулится»

Намагатися себе розворушити новим, коли погано, – заняття, яке рідко буває вдалим. На мій погляд, набагато краще допомагають не зійти з розуму якраз звичні і знайомі речі, кроки, прості як лопатка.

Якщо не виходить сміятися – іронізуй. Насолоджуйся сарказмом, поки до проносу не захочеться доброти. Припини сприймати себе до втрати пульсу серйозно – в житті передбачено багато чудових речей, щоб просто посміятись.

Від німба на голові дуже втомлюєшся, над чужою – особливо: сліпить очі. Так і хочеться запитати: why so serious, нам же не по шістнадцять.

Хочеться плакати – плач. Немає ніяких «правильних» правил справлятися зі станом глибокої внутрішньої печалі, крім одного – не здаватися. А коли в будинку закінчаться всі хустки і серветки – смаркайся в шторку у ванній, потім поміняєш.

«Господи, пусть какнить само разрулится»
Франтішек Грубін

Якщо тобі зараз холодно, згадай, як тепло і волого літньої ночі – коли здається, ніби тебе обіймає повітря. Які красиві зимові зірки за містом. Як чарівно пахне в магазині цукерок. Згадуй те, що змушує дихати. Слухай, як частішає ритм серця. Як воно б’ється і домагається свого.

Старайся знаходити радість per se, як таку, тут і зараз, для тебе,а не в порівнянні з тим, кому гірше, як нас зазвичай вчили. «Сумний блядський клоун» в твоїй голові, як його називає моя подруга Таня, завжди знайде, що поставити в ранковому ефірі, – переключайся на іншу хвилю. А якщо треш скрізь – співай сама.

«Господи, пусть какнить само разрулится»

Впорядковуй життя упорядкуванням простору. Комусь із знайомих можна віддати ці книги, один раз використаний крем, парфуми, косметику, обридлі прикраси, мало вживану, але не улюблену спідницю? Це не благодійність, не спосіб відчути себе «благодійником» – це екологія голови, розумний перерозподіл речей у просторі. Ну а якщо викидаєш – вчися це робити без жалю. «Тут же ще три ложки… пів-чашки… всього два шматки…» – відмінно, викидай. Абсолютно не важливо, де воно згниє, – в тебе або в смітнику.

І ще – додавай світло. У прямому сенсі – заміни лампочки, заміни їх на більш потужні, вмикай нічні лампи.

Усіма своїми статтями, словами і бадьорими безглуздими картинками я вчу мистецтву жити тут і зараз, з тим, хто поруч, жити в мирі з собою. Тому де б ми з тобою не опинилися завтра, давай  домовимося тільки про одне:

ми впораємося.

А саундтреком до статті нехай буде ось ця крута композиція від Рональда Дженкіса – фан і щастя в чистому вигляді:

 

 

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України