Діалог з Китаєм: апостольське наступництво та законність єпископів

Процес легітимізації китайських єпископів, висвячених без мандату Папи, – це не холодний бюрократичний акт, але є сам в собі шляхом по-справжньому та глибоко церковного розпізнавання. Ця стаття продовжує тему попереднього тексту щодо канонічної легітимності та цивільного визнання єпископів

Католицькість не слід сприймати у спрощеному географічному чи інституційному сенсі, але в значенні цілісності віри й доктрини та вірності Переданню в повному сопричасті. Глибока суть католицькості стосується сердець і душ: католицьким є той шлях до органічної єдності, який спроможний поєднати відмінності в Христі. Тому, місцева Церква твориться навколо Євхаристійного богослуження всього Божого люду під проводом єпископа, оточеного колегією пресвітерів та підтримуваного дияконами.

В цьому сенсі Католицька Церква існує там, де існує місцева Церква, єпископ якої перебуває в сопричасті з Єпископом Риму, що головує в любові над усіма місцевими Церквами, розсіяними в світі. Це є гарантією «католицької» єдності місцевої Церкви. Якщо, натомість, цей єпископ не постає в сопричасті з Єпископом Риму та не виражає цього сопричастя в своїй щоденній діяльності, виникають серйозні проблеми. Ось чому канонічним правом передбачені серйозні покарання як для єпископа, що уділяє єпископське рукоположення без папського мандату, так і для того, хто його приймає. Таке рукоположення, в дійсності, завдає серйозну рану церковному сопричастю та є серйозним порушенням канонічної дисципліни.

З огляду на це, шлях легітимізації китайських єпископів, висвячених без мандату Папи, не є і не може бути холодним бюрократичним актом, але є сам в собі шляхом по-справжньому та глибоко церковного розпізнавання, покликаного оцінити, чи в кожному окремому випадку існують основні передумови для того, щоб єпископ міг бути прийнятим до повноти католицького сопричастя.

Такий шлях розпочинається чітким і щирим проханням про прощення, скерованим до Святішого Отця з боку зацікавленої особи, часто повторюваним. Далі йдуть: оцінка з боку Папи та можливе надання прощення; відкликання кар та канонічних обмежень (насамперед, – екскомуніки latae sententiae), під які єпископ підпав та які є передбачені церковним законодавством для того, щоб привести його до розкаяння; сакраментальне розгрішення; відновлення повноти сопричастя; прийняття з боку ієрарха внутрішнього наставлення та прилюдної поведінки, що виражатимуть сопричастя, та майже в кожному випадку – пастирські доручення. Зовсім не другорядним є прийняття з боку спільноти вірних прощеного та узаконеного єпископа, який посилається до них, як Пастир: це вимагає від усієї спільноти внеску молитви, пильності, слухняності та співпраці, аби сприяти сопричастю.

Процес примирення, що передбачає особливі заходи у випадку незаконних єпископів, входить до звичайних передбачень в житті Церкви щоразу, коли трапляються ситуації ран, завданих церковному сопричастю. Щодо китайського випадку, легітимізація єпископів не є чимось новим, притаманним нашим дням. Вона вже здійснювалася протягом останніх десятиріч, хоча й не всі це поділяли та приймали. В процесі узаконення єпископів, що є очевидним, існують також цивільні аспекти, які у випадку певного оцінювання фактів настільки надимаються, що, іноді, набирають центрального значення.

З одного боку, політичне бачення легітимізації, а з іншого – нерозуміння пастирського значення канонічних кар, в окремих випадках спричинили несприйняття та замішання з боку деяких спостерігачів, а навіть і деяких членів Церкви. Деякі частини «підпільної» спільноти, у дійсності, не поставилися прихильно до практики узаконення єпископів, якої виразно бажав святий Папа Іван Павло ІІ. Вони вбачали в легітимізації загрозу сприймати її, як підтримку «офіційної» спільноти та політики уряду. Однак, з боку «підпільної» спільноти ніколи не бракувало також голосів на підтримку узаконення. Свого часу один «підпільний» єпископ, поінформований про переговори з владою, висловив прилюдне схвалення на адресу Папи Івана Павла ІІ, який «відчинив Христове серце та прийняв багатьох єпископів з офіційної спільноти» та діяв на користь збереження єдності та сопричастя Церкви в Китаї.

Тепер, незважаючи на те, що питання узаконення в Китаї стосуються, як здається, небагатьох випадків, необхідно рахуватися із можливими та по-різному мотивованими хвилями незгоди. Але для всіх повинно залишатися непохитним те, що лише навколо постаті законного та визнаного єпископа можна розпочати зшивання церковного полотна дієцезальної спільноти в Китаї.

Переклад: о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

three × 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh