Я думаю, що подібні відчуття мав кожен український військовослужбовець починаючи від доби Рюриковичів.
Щоразу, коли зіштовхуєшся з менталітетом українського кріпака і чуєш усі ці унилі аргументи про те, що потрібно миритися з москвою, хочеться кричати в тупу малороську пику.
Курва, твої предки протягом ТИСЯЧОЛІТЬ давали тягла за Україну! А якщо програвали, то загоювали рани і всерівно давали! Вони топили ворожі галери по всьому чорномор’ю, ходили на Візантію, палили османські міста і панські маєтки! Вони обирали гетьмана і різали вельмож, ходили на маскву і рубали московитських князів під Конотопом. Більшовики так бзділи холодноярців, що сцялися в свої голіфе і стрілялися з наганів, аби не попадати до козаків у полон. Наші давали просратися і третьому рейху, і красній армії, вони воювали з кремляддю аж до 1960 року – і недаремно мишебратья ненавидять українських патріотів. Бо український патріот – це природжений ворог рускоміра. Кожна імперія, кожна армія, що намагалася знищити Україну, здохла без сліду. Та в нашому чорноземі лежить трьохметровий шар загарбників, якщо не більше! А ти живеш і дихаєш сьогодні ТІЛЬКИ тому що за тебе воювали покоління відважних і відчайдушних українських воїнів.
Ці воїни сьогодні б’ються за твоїх, курва, дітей, і присягали захищати тебе, ким би ти не був. Вони технологічні, професійні й безстрашні. Вони вірять, що ти там, у тилу, допоможеш їм врятувати державу. Не “вивести наших бідолашних хлопчиків з-під вогню”, а сцуко ПЕРЕМОГТИ У ВІЙНІ! Ці вікінги мріють увірватися на своїх танках і бетерах у саме серце мордору і поховати орків під градами. За все зло, яке червоні опричники принесли Україні – Голодомор, гулаги, розстріляних дисидентів, загиблих воїнів. За Крим, за Донбас, за теракти у Харкові, за “зелені коридори смерті” під Іловайськом. За те, щоб дитя мирно спало на руках матері, а не помирало під російськими “смерчами” в Маріуполі чи Краматорську. Щоб ватному маршрутчику в Києві не заважав спати свист російських мін. Щоб Україна врешті звільнилася від російського впливу і стала гідною та потужною державою.
Але ж тобі, кріпаку, потрібно геть небагато: аби твоя дупа була у теплі, і було з чого поржать. І щоб не били. І можна було порішати питання за лавандос. Ти соромишся патріотизму і ніколи не станеш таким же потужним і доблесним, як українські воїни-патріоти.
Тобі не потрібна сильна держава. І тому ти ніколи у ній не житимеш.
Але знаєш, що я тобі скажу.
У тебе є шанс.
