71 відсоток мешканців Західної України позитивно ставляться до росіян – результати досліджень КМІС

КМІС оприлюднив чергові дослідження про ставлення українців до Росії та росіян і бачення нашими землячками майбутніх взаємовідносин між обома країнами:
http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=831&page=1

Це один з тих випадків, коли нападає вже навіть не обурення, а депресія. За кого воюють там на сході наші бійці, для кого пробує проторувати шлях на Захід Президент, кому пробуєш сам щось втовкмачити в ці твердолобі головешки – про це пише Тарас Чорновіл у своєму блозі на Facebook.

Відсоток тих, хто позитивно («добре» і «дуже добре») ставиться до Росії, до росіян, до керівництва Росії.   Лютий 2019 року.

Позитивне («добре» і «дуже добре») ставлення до…
 Регіон Росії Керівництва Росії Росіян
Західний 41% 4% 71%
Центральний 51% 11% 70%
Південний 70% 14% 85%
Східний 75% 34% 87%
Україна 57% 13% 77%

 Так, звісно, можна себе заспокоювати іншим пунктом, де симпатії до керівництва РФії на рівні “всього лише” 13%. Але ж ці останні – це вже абсолютні й кінчені колаборанти й відверта рашистська агентура. Країна, в якій під час війни 13 відсотків любить і підтримує владу країни-агресора – приречена. Спробуйте собі уявити щось подібне у Франції чи Польщі в ставленні до Адольфа Гітлера після початку вторгнення нацистів на їхню територію, в Англії під час бомбардувань Лондона чи в США стосовно японського імператора і його уряду після атаки на Перл-Гарбор. Це взагалі апофеоз дикості, що такі є, спокійно живуть в Україні й не бояться заявляти про свою позицію незнайомому інтерв’юеру.

Але 57% відсотків тих, хто добре або дуже добре ставляться до Росії, та 77% – до росіян (які поголовно схвалили атаку Путістану на нашу землю!..) Звичайно, що для таких “Украина движется в неверном направлении”. І саме для них “Порошенка – нє наш пєеіидєнт”. Якось дивно співпали ці 57% з числом тих, хто в недавньому соцопитуванні заявив, що ні за яких обставин не проголосує за чинного Президента – так званий електоральний антирейтинг.

Ну і тих, хто прагнуть мати з РФією дружні відносини без кордонів і митниць (!!!) уже знову підійшло до половини респондентів (48%). Ці дегенерати хоча б розуміють, що формулювання без кордонів – це нинішній статус Білорусі? А без митниць – це абсолютно однозначне визначення Митного союзу. Навіть Янукович, зупиняючи євроінтеграцію, не відважувався прямо заявити про прагнення вступити в їхній Таможєнний Саюз. А 48% українців (це без опитування на окупованих територіях Криму й Донбасу, а знаючи особливості формування вибірок, то й без урахування численних переселенців з ОРДЛО) зараз, коли 5 років іде війна, хочуть у Митний Союз. А значить відмовитися від Зони вільної торгівлі з ЄС, безвізу, Угоди про асоціацію, НАТО, Євросоюзу…

Так, я розумію, що якщо б частині з цих любітєлєй росії, пояснити, за що вони висловилися, то прийшло б протверезіння. Але більшість вас просто тупо обізве порохоботами й скаже, що не треба “іх пугать передвиборчими трюками Порошенка”. Та й до тих перших протверезіння прийде вже тільки пост-фактум, бо зараз вони слухають лише своїх улюблених зрадофілів з їхніми “партіями та новими курсами миру”. І справа нині вже навіть не в таких, як Бойко, Вілкул, Мураєв. Ці найперше претендують на отих 13% колаборантів, хоча й далеко не лише на них.

А Зеленський і Тимошенко зі своїм ляльководом Коломойським скільки зробили, щоб розмити відчуття загрози від реального ворога, війни, агресії. Сам олігарх уже давно поміняв риторику – для нього більше нема російської агресії, а лише “внутрєнній гражданскій конфлікт, которий нємного подогрєваєт россія”. І Путін уже не “ла-ла-ла”, а так – розмитий образ без чітких негативних рис. А його журналістська братія по всьому медіа-холдингу, швидко вловивши нові віяння, почала переконувати, посполитих, що в них є тільки один ворог. І не в Москві, а в Києві. Збоку приліпилися інші олігархи зі своїми проповіднками розмитих загроз. Чого лише варті суспільні мовники, що тупо здали пінчуківському каналу відбір на Євробачення. А там же “мистецтво поза політикою”. А так звані націоналісти з тих же нацкорпусу й нацдружин Білецького-Авакова? Там тепер головні друзі-пропагандисти – це команда ватника Шарія, а внутрішній резерв – це актив російських націонал-соціалістів…

Ні, я не фаталіст, я ще надіюся, що ці тупі й безвідповідальні відповіді – це лише бажання повикаблучуватися на противагу нинішньому офіційному курсу України. Є всі підстави сподіватися на перемогу Порошенка в президентських виборах. Але це буде ой, як не просто – уся ж наволоч ополчилася проти нього. І серед цього бруду більшість рядиться в тоги патрійотів. А далі будуть парламентські вибори, на яких я зараз взагалі не бачу потенційних союзників для БПП-Солідарності, щоб сформувати коаліцію. А на колаборантську більшість аж з запасом. Теж хочу вірити, що витягнемо якось із сумнівними попутничками щось і там. А нам треба таке “щось із попутничками”? А за краще наші посполиті явно голосуваати не наміряються. Сумно все це якось. Невже ще один столітній цикл піде по колу?

Я абсолютно не уявляю себе в еміграції: не хочу й не пристосуюся. Зрештою, в жорстокій окупації СРСР прожив половину свого життя, а ви розумієте, що це було за життя в родини політв’язня-дисидента. Тому можу та вмію жити й щось пробувати робити й при режимі внутрішньої окупації. Я вже давно позбувся такого відчуття як страх чи прагнення незмінного комфорту. Але ніяк не можу позбутися відчуття гидливості. Отак ітимеш тепер по вулиці й вираховуватимеш кожного другого – колаборанта. Якщо у цього недонародцю й недогромадян колись таки вийде протягнути російський реванш, то може й дійсно краще все це послати під три чорти, бо все частіше виникає думка не “заради чого?” (мене такі питання не навідують), а “заради кого?”

Вибачайте за цей депресивний допис. У мене зараз ще й своїх причин для депресії по горло, а тут щодня бачиш повзуче проникнення російської отрути в суспільну думку. І розумієш, що активно цьому протистоять на вищих щаблях аж усього: один Порошенко та жменька непопулярних патріотів-ідеалістів, що згуртувалися навколо нього.

Як бракує нашим малоросам розуміння заклику Зеновія Красівського (мого вітчима, дисидента та справжнього націоналіста): РОСІЯ – ЦЕ ВОРОГ СТРАТЕГІЧНИЙ!. І тих мудрих слів нинішньої поетеси : “Никогда мы не будем братьями!”

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

3 × five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh