Двомовність, як перша стадія русифікації, є негативним явищем для того, хто народжений в Україні, адже при народженні енергетичні центри українця наповнені українською мовою. Міняючи мову, він шкодить собі, пригнічуючи цим і себе, і свою націю. А пригнічення титульної нації автоматично тягне за собою пригнічення матеріальних благ країни.
Якщо ми хочемо бути багатими й заможними, титульна нація повинна розвиватися за Законом Справедливості — бути в державі правлячою силою. Без цього сподіватися, що Україна буде здоровою і багатою — марна річ. Адже здоров’я можливе там, де гармонійно протікають енергії, а багатство — де енергії об’єднані й нація становить єдине ціле (адже гроші — це концентрована енергія, національний енергетичний згусток, який не може народитися у пригніченій нації).
Двомовність в Україні — не тільки внутрішній конфлікт нації на рівні розколів, це ще й процес темного програмування національної свідомості. Темна енергія направлена не лише на заземлення, а й генерує колективну свідомість багаторівневого темного світу. Матеріальне починає домінувати над духовним. Дивує тут лише те, що люди гинуть, не усвідомлюючи, що гинуть з власної волі: їх спіткають нещастя, вони страждають, але не бачать, що породженнями своїх нещасть є вони самі.
А тепер від дорослих перейдемо до дітей: що ж відбувається з маленькою українською дитинкою, в якій закладений код української мови, а її батьки (вихователі) з перших слів учать розмовляти російською? Такі батьки забруднюють енергетичні центри дитини темною енергетикою російської мови і заробляють собі карму і перед дитиною, і перед Україною. Дитина не винна, що її долю самочинно змінили на початку життя. Якщо ж центри очистити, то можна побачити і сам код, і його колір, і кольори центру. Все відновиться і почне працювати, але таке очищення — болісний процес, бо воно приходить через страждання, до того ж, його може зробити тільки сама дитина, коли виросте й усвідомить шкоду, завдану їй.
Якщо людина народилася в Україні, але переїхала в іншу країну, то її український код не зникає, але, підпадаючи під вплив енергетичного поля іншого егрегора, вона може послуговуватися українською мовою лише у домашньому вжитку і серед українців, в усьому ж іншому повинна підпорядкуватися мовним і конституційним законам тієї країни, в яку переїхала. Відповідним чином мають поводитись і ті, хто приїхав в Україну.
У разі народження за кордоном дітей, українські душі проходять для свого народження спочатку через український егрегор, а потім через егрегор тієї нації, в якій народжуються, — туди їх притягує карма. В українському егрегорі вони отримують усе своє спорядження українця, а в егрегорі іншої нації отримують кармічні записи у своїх центрах. Коли ж в українців народжуються неукраїнські душі (батьки у них кармічні), то такі діти вже отримують інший код, код тієї країни, через егрегор якої проходили перед народженням. А вже любов до України та української мови їм прищеплюють батьки. Головне коректно поводитися на території іншого егрегора й відчувати відповідальність перед своїми дітьми та нацією.
Двомовність — дуже небезпечна річ. Це передостання стадія смерті нації. Зникає мова — зникає нація. Коли б українці підключилися до російського егрегора — Україна втратила б свою незалежність і державність. Отже, русифікація України — це продовження загарбницької війни, розпочатої з другої половини XVII століття. Це продовження окупаційного режиму в політично-інформаційному полі. Русифікація українця — це мутація його особистого кодового узору, а русифікація України — мутація національного кодового узору. Вона в Україні породила не один рід “мутантів”: згадаймо історії зрад серед багатьох поколінь. Це тяжка карма, яка лягає на плечі наступникам і продовжувачам роду, допоки не з’явиться той, хто усвідомить і почне очищати свою ауру, міняючи цим родовий візерунок. Двомовність — ще лише розкол свідомості, але русифікація — вже її руйнація. Це велике забруднення.
