Як і у більшості матчів цього відбірного циклу, найкращим у команді України був гравець під номером 12.
Ніхто не дорікне фанам, що вони були пасивні чи що хтось беріг голосові зв’язки. Ультра заряджала, а з появою #вірнізбірні ядро активних вболівальників розрослось кратно.
Але це тема для окремої статті, до якої, сподіваюсь, руки теж скоро дійдуть.
По-факту, тепер вже Збірній треба рівнятись на своїх фанів. Бо нам ніґди не було важливо проти кого ми граємо і скільки нас у секторі в Загребі, Тампере чи Рейк’явіку. Ми робили все, щоб команда чула підтримку, бігла вперед, забивала голи і вигравала! Десь у хлопців з’являлось таке бажання, десь зникало.
Втрачені очки у матчах з ісландцями вдома і турками на виїзді знову “вилізли” боком, як і колись у Кишенеу (до речі, тоді український сектор показав чудовий майстер-клас вболівання молдаванам).
Підсумкове турнірне положення Збірної відображає її реальний рівень, а натуралізація Марлоса у більш ніж 40-мільйонній країні показує, що вся структура дитячо-юнацького футболу і селекції радше дихає на ладан, аніж розвивається.
А це означає, що перед федерацією, перед Збірною, перед нами, стоять нові завдання і нові виклики.
Як каже мій колєґа Фоззі з ТНМК, у нас немає іншої Збірної. І я люблю її навіть у такому стані, коли нам вічно не вистачає зовсім трошечки для повного щастя. Я вдячний хлопцям за цей цикл, бо все ж і хороших емоцій вистачало!
Збірна при Шевченко стала ближчою до своїх вболівальників і це факт. Принаймні, за 10 років, що я викатую за Збірну по всьому світу, тільки цього року можна було побачити, як частина фанів добирається на матч в одному літаку разом із гравцями.
Так що будемо сподіватись, що з поразок будуть зроблені висновки і тимчасові невдачі не відіб’ють у нас бажання кілька разів на рік, наче наркомани за дозою, бігти на стадіон за своєю порцією адреналіну!
У невиході на ЧС у країні, де п’яні ведмеді грають на балалайках, біди не бачу!
Усім хто був на трибунах щира дяка, повага і побажання добра!
