Москву вже не врятувати, треба відстоювати Київ. Так або приблизно так міркують жителі української столиці, все частіше отримуючи ножові поранення і зуботичини від агресивних молодих горян. Так-так, «це» почалося вже і тут. Освоївши вулиці, дороги, ринки і метро російської столиці, агресивні молоді горяни, готові вбивати за будь-яке зауваження і косий погляд. Такі так – вони починають відзначатися і в Києві. Який жах!
З урахуванням корумпованості української міліції та муніципальних органів влади, а також відносно невисокій вартості нерухомості, перетворити Київ на «мультикультурне місто» вони зможуть ще швидше, ніж Москву.
30 липня Солом`янський районний суд Києва засудив до 7 років позбавлення волі молодого громадянина Вірменії. Купуючи рибу в одному з супермаркетів району, гість столиці образив касира, і студентів зробив йому зауваження. Вірменському юнакові не сподобалося, що зауваження йому було зроблено в присутності його дівчини. Коли студенти вже підходили до свого гуртожитку, вірменин наздогнав їх і завдав два удари ножем в груди і одне в сідницю першого студенту, а другого важко поранив у живіт.
Подібних випадків «неспівпадання культур» в Києві стає все більше. Городяни з ентузіазмом обговорює гучне відео, на якому жителі півдня, що влаштували ДТП у центрі столиці, нападають на фотокореспондента Максима Требухова. Поки кавказці б`ють журналіста, міліція мовчить і не діє. Українці вже проводять паралелі з Росією: ситуація повторюється з дивовижною точністю. Коментатори роблять висновок, що місцева міліція в спірних ситуаціях також воліє ставати на бік тих хто «понаїхали», а не своїх співгромадян.
Цивільний активіст Дмитро Резніченко так описав те, що відбувається з Требуховим у Facebook: «Група обдолбанних кавказців-мажорів потрапила в аварію прямо на Майдані: вилетіли на червоне світло, врізалися в “Деу “, розбили свою “Тойоту” останньої моделі. Хлопці з “Дорожнього контролю” (українська громадська організація, яка стежить за порядком на дорогах) взялися екранізувати цю ситуацію, але кавказці почали штовхатися, і, нарешті прямо на очах міліціонерів вдарили в обличчя мого друга, журналіста Максима Требухова».
Далі Резніченко зауважує, що в цей момент «інший кавказець відвів українського мента в бік, про щось з ним тихенько побовтав – упоротих мажорів не затримали, вони спокійно поїхали».
Минув час, і Требухову подзвонив батько «упоротого» нападника. Пропонував вирішити питання «по-братськи». Звідки кавказці взяли телефон журналіста, здогадатися нескладно: очевидно, його – теж за гроші – «злили» ті самі доблесні стражі правопорядку. «Ще не вистачало, щоб кавказці в Києві почали вести себе, як у своїй Москві», – журиться Резніченко.
Багато киян впевнені, що «наступ горян» почалося з торгівлі. Вуличні торговці Голосіївського району столиці розповідають, що їх витісняють з найвигідніших точок: біля виходів з метро і біля дверей супермаркетів де тепер продають овочі кавказці. Покупці обурюються: жителі півдня хамлять, відмочують жарти на межі фолу, голосно регочуть, будучи в нетверезому стані, кричать на незговірливих покупців. «Ментам вони просто дають в півтора-два рази більше грошей, у них є. А тим все одно: хто краще підмазує, тому і дозволяють торгувати», – розповіла мені торговка Анастасія.
В інтернеті опубліковано запис, зроблений автомобільним відеореєстратором, який зобразив момент угону вантажівки групою чоловіків кавказької зовнішності. У коментарях сказано, що знайти злочинців, які промишляють на столичних дорогах, поки не вдалося. При цьому на знятих кадрах фігурує навіть малолітня дитина, якого бандити «долучають» до свого ремесла.
Конфлікти у торговельній сфері з кавказцями – вже звичайна історія в Україні. І міліція в цих конфліктах, як і в Росії, практично завжди стає на бік гостей. Місцеві жителі пояснюють це підкупом місцевих органів влади діаспорами – теж все, як у Росії.
Правда, на відміну від росіян, українці в масі своїй менше бояться міліції. Крім того, в Україні є ще один значимий фактор: націоналісти. Це в Росії вони, як правило, маргінали, виплекані в технологічних цілях спецслужбами і департаментом внутрішньої політики Кремля. Тут же націоналізм був легалізований спочатку як одна з інституційних основ держави. Сьогодні це дещо ускладнює інфільтрацію етнічних мафій. Так, в березні в Києві кавказці-директора двох магазинів у центрі Києва – Lapin House і Spazio – відмовилися взяти на роботу двох україномовних дівчат. У відповідь на це 8 березня націоналісти з ОУН влаштували погроми в цих магазинах. «На початку лютого 2011 року в Києві власник ресторану в центрі Києва не взяв на роботу Олену Воронову тільки лише за те, що вона розмовляла українською мовою, – пояснили свій вчинок у референтурі ОУН.
– А коли розгорівся скандал навколо цього випадку, вірменин-власник ресторану погрожував Олені розправою».
Втім, перебільшувати роль націоналістів у боротьбі з етнічною злочинністю не варто. Стати універсальним регулятором громадянського суспільства українському націоналізму заважає вроджена вада – він практично повністю побудований на запереченні Росії і росіян, у зв`язку з чим виявляється безпорадним в інших контекстах. Крім того, є підстави вважати, що системні націоналісти (наприклад, ВО «Свобода» Тягнибока), як і комуністи, тісно пов`язані з владою, і рідко роблять щось без узгодження з нею. А значить, і з вкрай корумпованої міліцією.
Тим не менше, навіть якщо наведений вище приклад був одиничною піар-акцією ОУН, не можна сказати, що українське суспільство зовсім не чинить опір агресивному трайбалізму вихідців з південного заходу колишнього СРСР. Поки міліція не діє і існує тільки для поборів, люди тут все частіше зважуються на самосуд. Над злочинцями взагалі, і кавказької національності зокрема.
Так, коли в невеликому містечку на Луганщині група вірмен побила хлопця, який відпочивав з дівчиною, потерпілий вистрілив головному кривднику у дітородний орган – і міліція, на диво, справу зам`яла.
У Києві подейкують, що близько року тому місцеві таксисти побили до смерті «бомбили»-кавказця.
Як би там не було, кияни всерйоз стурбовані. Деякі городяни на знак протесту відмовляються що-небудь купувати у кавказців. «Вони тут навіть гірше, ніж у Москві. Там вони хоч двори метуть. А тут – тільки торгують. А вулиці метуть за копійки – свої», – пояснює своє небажання купувати що-небудь у цих торговців 35-річний дизайнер меблів Олександр.
Інтелігентний обиватель, звичайно, завжди підкреслить, що справа не в етнічній приналежності, а в небажанні гостей приймати місцеві правила гри. Але що, якщо головне місцеве «правило гри» – це корупція?
Максим Швейц.
