Заробітчанин, що був рабом у 90-ті, з роками перетворився на людину, яка поїхала на роботу в іншу країну. Еміграція…. Вона була завжди. В силу технічних спроможностей часу – люди покидали межі рідної країни.
Давайте я пригадаю вам перші хвилі еміграції в Італію, щоб покоління, яке сьогодні безперешкодно їде в Європу, з метою туризму, чи відвідати батьків, які там працюють, або просто поїхати на три місяці (скориставшись безвізом) на роботу, і привезти додому пару тисяч бажаних євриків, хоча б зупинилося і усвідомило, як час сьогоднішній відрізняється від кінця 90…
Вартість подорожі
З історій, як в кінці 90 виїзжали в Іспанію, Італію можна написати окрему книжку. Почнемо з вартості подорожі.
В той час “втрапити” за кордон коштувало близько 2000тис., 2500тис. євро.
Кінець 90, початок 2000 – це був період, коли зарплати або не давали по пів-року, або давали продуктами чи чимось іншим. Сума 2000 тис. євро була непідйомною!
В Україні спритні бізнесмени позичали знайомим таку суму під 3%. 5%. 10%… Вже залежало від “відсотка” совісті в “бізнесменів”.
Ти позичив 2000 тис. під відсоток – і поїхав…
В нікуди…
Зазвичай тебе залишали в чужій країні, посеред чужої вулиці, побажавши тобі удачі і посміхнувшись на прощання…
Автобус поїхав…
Це тепер в незнайомому місті в Італії можна відрахувати 10 осіб,а 11-й буде – українець, який тобі підкаже і житло, і парк, і де церква наша, і де осередки великих українських громад, і де наші збираються, і де буси наші…
А тоді такого явища не існувало. Ти йшла в нікуди…
З історій, як виживала перша хвиля емігранток – також можна написати книжку. Страшну книжку. Тобі треба було працювати, і ти погоджувався на будь-яку роботу – щомісяця тобі “капали” не малі відсотки на позичені на цю подорож “в краще майбутнє” гроші. Мінімум пів року (це при ідеальному розкладі) ти працював, щоб повернути позичене на дорогу.
Порівняйте, скільки часу заробітчани, які приїхали сюди за останні п’ять років віддають витрачене на дорогу. І врахуйте факт- що ви приїхали в більшості випадків – до рідних, знайомих, в теплі квартири, з уже застеленим ліжечком і чистим рушничком, щоб витерти після теплого душу змучене з дороги тіло.
“Це був грудень. Я приїхала в Неаполь, нікого не знаючи. Тиждень не милася, вечером сідала в електричку і просто спала. То було місце, де можна було поспати…
Коли випадково зустріла нашу жінку і вона привела мене до себе додому, я пішла в душ, і коли вийшла з душу, на мене чекала кружка гарячого чаю – я плакала годину. Не могла спинитися…”
Це – найлагідніша з почутих тут історій. Є такі, від яких почуваєшся погано.
Еміграція в сьогоднішньому її прояві – найлагідніша з усіх існуючих до сьогодні. Дівчаткам і хлопчикам, які приїхали до батьків, цьоток і вуйків, і які шалено галасують про “зубожіння”, і що їх вигнали на заробітки – почитайте уважно вищенаписане ще раз, щоб міцно закріпити викладений матеріал.
Еміграція – тема, на якій спекулюють.
Якби була машина часу, я б розмальованих дівчаток і повних сили жіночок з гарним манікюром і модними стрижками відправила на місяць в кінець 90, початок 2000р.., в Неаполь. Через місяць ви б цілувати благодатне сьогодення в тапочки. Перша, друга, третя хвиля еміграції суттєво відрізняються.
І нота для “зрадофілів”, для тих, які проклинають всіх, хто випровадив їх на заробітки з рідної країни: заробітчанство не є добре, залишати рідну країну і рідний дім не є добре, але це явище було завжди.
Нагадайте собі масові виїзди чоловіків в Москву. В Чехію. В Польщу…
Явище “заробітчанство” з агресивної форми перейшло в лагідну. Заробітчанство перестало бути рабством. Воно стало адекватною формою виживання в цьому не легкому світі.
Інколи слухаєш оті завивання, дивишся на людину – і кажеш – не їла ти твердого хліба…
Є ж унікуми, які впевнені, що жити треба легко, просто і щасливо.. Негайно! .. Але часто так не буває.
Спочатку треба для “легкопростощасливо” залити площадку. Важкою працею.
Є винятки, яким ту площадку вже хтось залив. Але, в переважній більшості, люди це роблять своїми руками.
Ми – розмінна монета
Текст не політичний, ніяким чином не вплітайте сюди політику.
Тема заробітчанства стала маніпулятивною картою в руках політиків. Ми – розмінна монета в їх ігрищах. Особливо крайні місяці спекуляція на темі еміграції, заробітчанства набула “популярності”.
Нею не спекулював лиш лінивий.
Тож, цей текст – для роздумів: як було і як є. Текст про те, як таке явище як заробітчанство змінило свою форму.
Заробітчанин – раб, який не мав права навіть носа висунути лишній раз з “бункера”, з роками перетворився на людину, яка поїхала на роботу в іншу країну. Та і відношення до українця за кордоном за останні роки сильно змінилося.
Українці – це сила, краса, розум
Як нація українці відбулися. Світ більше не сприймає українця, як похідну недонацію Росії, світ бачить Україну і українця. І справді – останні роки довели, що українці – це сила, краса, розум, тисячолітня історія, культура..
Тож не дозволяйте маніпулювати таким величезним прошарком українців, які географічно не в Україні. Політикам своє робити, а нам допомагати тим, хто все таки хоче будувати Україну.
Не їжте один одного
Будьмо
