Навколо до сих пір стоїть дим. І вже вдома я відчуваю на собі той запах. Запах тої війни,диму і скорботи. Не дивлячись на велику кількість людей(особливо порівняно з моїм містом – Черніговом) на Майдані дуже тихо. Ніхто не сміється,можна побачити тільки зпохмурнілі обличчя,а іноді навіть і плачучих людей. На сцені Майдану лунає молитва,усюди квіти та свічки,таке відчуття,що відбуваються великі похорони.
На Аллеї Небесної Сотні біля місць вшанування,один з померших був 17-ти річний хлопець,який загинув від снайперської кулі. Для мене це стало потрясінням,бо цей хлопець,не набагато старший за мене. Проходячи повз цих місць смерті активістів ,ти розуміеш,що ідеш по їх крові,що кілька днів назад,тут ще велася боротьба за свободу нашої Батьківщини. Вздовж, уся Аллея супроводжується доріжкою з квітів та свічок.
Якщо пройти далі,можна побачити,як зводять пам’ятник з цитатою одного Киянина :”Сини мої,Брати мої! Простіть мене,що не вберіг вас від кулі снайпера ”
А на мосту є ціла “виставка” щитів,якими захищалися наші Воїни. Деякі були дерев”янні,деякі металеві,та захиститися від куль снайперів ними напевно було вкрай важко.
Найбільш моторошним на Майдані виглядає Будинок Профспілки. Напівспаленний,він стоїть і показує усю трагічність тих подій,що відбувалися тут протягом декількох місяців.
Творчість також не оминула майдан,бо на Аллеї є багато поробок та малюнків дітей.
Ми з мамою також зробили серця,які розвісили біля місць вшанування загиблих,яких на Майдані була незліченна кількість.
Також,далі по вулиці Грушевського розмістилася невелика виставка вуличного художника. Він малював шарші на нашого колишнього “президента” та таким чином збирав собі на “Олівці та невелике Межігір’я і мисочку пшонки” у трилітрову банку.
Далі на вулиці Грушевського є дошка пам’яті загиблим,біля якої люди з скорботою в очах дивилися на обличчя своїх Героїв.
А на Майдані у той час,на польовій кухні,жінки активно пропонували їсти усім перехожим. Борщі,супи,бутерброди,сало та гарячі напої – усе це вони пропонували кожному.
В заключенні,хочу сказати,що я пишаюся своїм народом. Пишаюся тими жінками,які пішли готувати для борців за нашу свободу та усього люду на Майдані, тими Воїнами які з дерев’яними щитами стояли проти екіпірованої Беркутні,усіми тими людьми,що прийшли вшанувати своїх Захистників. Ця невелика “екскурсія” змінила мій світогляд та ставлення до нашого народу.
СЛАВА УКРАЇНІ!
Тая Сазонова.
