Вовнянко: Українська журналістика пробила чергове “дно”, оприлюднивши фото та особисті дані жінки, яка звинуватила поліцейських у Кагарлику в зґвалтуванні

Українська журналістика пробила чергове днище, чітко показавши свою готовність у гонитві за сенсацією знехтувати геть чисто всім. Канал «1+1» та видання «КП а Україні» (колишня «Комсомольська правда», а в народі – «Коломойська правда») оприлюднили фото та особисті дані жінки, яка звинуватила поліцейських у Кагарлику в зґвалтуванні. Інформацію миттю поширила низка інших дивовижних видань – РБК.Styler, «Апостроф», «Обозреватель», «Високий замок», тощо й тощо. Список вичерпний.

Про це повідомив Дмитро Калиничук-Вовнянко на своїй сторінці у фейсбук.

Така публікація – межа цинізму і підлості. Ставлення до жертв зґвалтування у нашому суспільстві ще й зараз на рівні 19 ст. – часто-густо громадська думка стає на бік ґвалтівника, а не жертви. Це стає причиною того, що чимало жінок зазнав насилля, вперто мовчать про пережите. Вони реально бояться, що їхнє ім’я язиками почнуть місити всі навколо – від сусідів, до незнайомих людей. А безкарність породжує нові злочини.

Нагадаємо, що популярний український блогер і журналіст Андрій Капустін на своїй сторінці в Facebook повідомляв, що влада займається показухою – в Кагарлик їде парламентський десант – вчити уму-розуму місцевих поліцейських

Можна лише уявити собі жахіття, яке пережила жертва злочину, коли її ім’я назвало топове ЗМІ, а уся інша зграя падких до сенсацій… журналістів його з готовністю повторило . Ситуація показова – ні в кого з них навіть думки не виникло, що такого робити не можна.

Ситуація викликала бурхливу реакцію у самому журналістському середовищі – журналіст журналу «Український тиждень» Андрій Голуб поскаржився до комісії з журналістської етики. І комісія відреагувала – вони висловила публічний осуд каналу «1+1». Здавалося б – добро перемогло зло? Ой, не поспішайте.

На сайті комісії з журналістської етики читаємо: «Комісія та Секретаріат докладають зусиль для того, щоб Заява про публічний осуд була оприлюднена якомога більшою кількістю ЗМІ». Ні, запитайте себе, з якої кількості ЗМі ви почули про неподобство вчинене «плюсами» та «КП в Україні»? Доречне питання – а які ще санкції здатна накласти Комісія з журналістської етики? Відповідь – ніяких.

Очевидно, на висновки Комісії увагу звернуть лише ті журналісти, які бодай якось керуються в своїй роботі вимогами совісті. Тим же хто справді порушує стандарти журналістики, висновки Комісії – до лампочки. Проте.

Нагадаємо, що керівництво Кагарлицьким відділенням поліції доручено працівникам обласного главку. Таке рішення прийняте після відсторонення керівників підрозділу через встановлення факту причетності двох поліцейських до побиття та зґвалтування.

Сама діяльність комісії – вельми показова, вона демонструє нам що саме журналістська спільнота вважає порушенням журналістської етики. Обстеживши сайт Комісії автор цих рядків НЕ знайшов там жодної реакції на «розслідування» Гнапа, Бабінець та Бігуса про «злочини президента Порошенка». Не помітила Комісія абсолютно схожої витівки – коли ім’я фігуранта справи і його особисті дані так само були розкриті тоді ще журналістами Найємом і Лещенко – це було у жовтні 2009 р. під час сумно відомої і абсолютно липової «справи педофілів». На «розслідування» Дубінського Комісія відреагувала один єдиний раз – через марафон «Тхне Соросом» на телеканалі ZIK, коли Дубінський уже був нардепом. «Брата Порошенка» Комісія не помітила. І вже екстаз викликало читання висновку комісії на інтерв’ю Гордона зі зрадницею Поклонською і терористом Гіркіним – Комісія лише зауважила про неприпустимість окремих нюансів інтерв’ю. Саме ж інтерв’ю там сприйняли як щось у порядку речей. Куди ті висновки послав Гордон – гадаю очевидно всім.

Я розумію, не всі журналісти в нас цинічно нехтують етикою і стандартами. Зрештою, на витівку «плюсів» відреагували також журналісти – «Українського тижня». Але. Очевидно сама наявна ситуація всередині ЗМІ призводить до того, що найбільш успішними стають особи нахабні, цинічні, такі які з легкістю переступають і через етичні норми, і через звичайну людську мораль. Призвели до цього самі журналісти – своїм активним небажанням відповідати за свої вчинки і своїм панічним страхом перед «цензурою влади». Це журналісти спільно тиснули на владу громадською думкою, за кожної найменшої спроби влади нагадати їм про наслідки їхніх необдуманих вчинків. Тож тепер не треба дивуватися, що для когось є нормою оприлюднити дані жертви зґвалтування. Далі – буде.

Марно апелювати до етики там, де успіх дістається потворам – цинічним і безпринципним.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

19 − 5 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh