Питання: У чому богословський сенс посту?
Відповідь: Пояснимо сенс посту словами Папи Бенедикта XVI. В одному з послань на Великий піст він так розкриває сенс пісної стриманості: справжній піст націлений на «куштування істинної їжі, якою є воля Отця». Утримання, до якого закликає Церква, не має фізичних або естетичних мотивацій, але в його основі лежить потреба людини у внутрішньому очищенні, яке виводить отруту гріха і зла, привчає до здорових видів зречення, що рятує віруючого від рабства власного «я». Піст допомагає людині бути більш уважною і відкритою до слухання Слова Божого і до служіння братам. Утримання, продиктоване любов’ю до Бога, означає «вільне рішення відмовитися від чогось, щоб допомагати іншим». Це також період особливо інтенсивної духовної боротьби, що протистоїть злу, яке є у світі та в кожному з нас. Папа закликає підкріплювати духовне боріння молитвою, нагадуючи, що «піст – це душа молитви» або, як говорив св. Петро Хризолог, «моліться і постіть». Без молитви людське «я» замикається в собі, а внутрішня розмова з Богом перетворюється на монолог, який породжує тисячі самовиправдань. «Я» ризикує стати «божеством», тоді як піст допомагає віруючому смиренно підкоритися Богові, сподіваючись на Його благість і милосердя. Покаяння і навернення означають прийняти, вільно і з любов’ю, факт своєї повної підвладності Богові, нашому Творцеві, і Його любові. Це – не залежність, а справжня свобода. Покаяння полягає в тому, щоб залишити гонки за власним минущим успіхом і не покладатися на людину і на земні блага, але повністю довіритися Господу.
Серед церковних приписів є обов’язкова сповідь хоча б раз на рік, зазвичай у великодній період. Поясніть, будь ласка, чи стосується цей припис тих, у кого є тільки звичайні гріхи? А для тих, у кого на душі смертний гріх, чи не занадто це довгий відрізок часу – цілий рік?
Припис обов’язкової щорічної сповіді стосується тих, у кого на совісті є тяжкий (смертний) гріх. Для відпущення повсякденних, або звичайних, гріхів немає суворої потреби вдаватися до Таїнства Покаяння. Для відпущення таких гріхів існують й інші шляхи: молитва, піст, милостиня.
Але варто зазначити, що люди, в яких на совісті тільки звичайні гріхи, як правило, вдаються до Таїнства Покаяння дуже часто, набагато частіше, аніж раз на рік. Віруючий відчуває потребу в сповіді. Ті, що прагнуть жити постійно в Божій благодаті, сповідаються раз на місяць або навіть раз на тиждень.
Церковний припис сповідатися хоча б раз на рік – це наслідок іншого припису: долучатися до Христа в Таїнстві Євхаристії хоча б раз на рік. Ісус сказав: «Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним». Церква встановила це правило, можна сказати, для «особливо ледачих», для тих, кому потрібен особливий «поштовх», – інакше вони б залишилися без благодаті, необхідної для спасіння. Для того, щоби плідно причащатися, потрібно бути в стані благодаті, тобто не мати на душі тяжких гріхів. Саме тому і встановлено обов’язок сповідатися хоча б раз на рік.
Нагадаємо, які гріхи ми називаємо «смертними» або «тяжкими».
Смертний гріх руйнує любов у серці людини тяжким порушенням Закону Божого; він відвертає людину від Бога, Який є його кінцевою метою і його блаженством, змушуючи віддати перевагу замість Бога якомусь благу нижчого порядку. Звичайний гріх зберігає любов, хоча він її ображає і ранить. Вчинивши смертний гріх, охрещений може повернути благодать Божу тільки за допомогою Таїнства Примирення. І хоча віруючий покликаний часто приступати до цього Таїнства навіть при наявності тільки звичайних гріхів, сповідування смертних гріхів є обов’язковим для того, щоби примиритися з Богом в Таїнстві Покаяння і отримати можливість приступати до Святого Причастя.
Гріх є смертним при таких одночасних умовах: по-перше, він стосується серйозної матерії; по-друге, він відбувається з повним усвідомленням і з повною згодою волі.
Це усвідомлення і згода багато в чому залежать від стану кожної окремої людини і стосуються кожного окремого випадку. Тому насамперед зупинимося на тому, що означає «серйозна матерія».
Якщо ми звернемося до десяти заповідей, то серед гріхів, які завжди стосуються серйозної матерії, можна назвати такі:
Гріхи проти першої заповіді: відкидання Бога, поклоніння дияволу, звернення до чаклунів, тяжкі форми марновірства, гріхи проти богословських чеснот – єресь, відступництво, неприйняття істин віри, відчай у спасінні і, навпаки, самовпевненість щодо спасіння; ненависть до Бога і ближнього, умисне зло у ставленні до ближнього, а також вперта відмова від молитви.
Тяжкі гріхи проти другої заповіді: богохульство, клятвопорушення, порушення обітниць. Гріхи проти третьої заповіді – це неучасть у Святій Літургії в недільні дні та в запропоновані Церквою свята (для католиків латинського обряду – за відсутності особливих вказівок єпископської конференції – це Різдво, свято Пресвятої Богородиці 1 січня, Богоявлення, Успіння Пресвятої Богородиці, свято Всіх Святих, свято Непорочного зачаття, Вознесіння, Corpus Domini, свято св. Йосипа, св. апостолів Петра і Павла); до тяжких гріхів проти третьої заповіді належить також причащання в тому випадку, якщо на совісті є ще не висповідані смертні гріхи.
Гріхи проти п’ятої заповіді: вбивство, самогубство, аборт, евтаназія, використання наркотиків, пияцтво, побої. Тяжкими є гріхи проти шостої заповіді, такі як аутоеротизм, блуд, дошлюбні стосунки, гомосексуальні зв’язки, контрацепція подружжя, перелюб, сексуальне насильство і так далі.
Часто ми маємо справу з тяжким гріхом навіть коли йдеться про матерію, яка в інших випадках є «легкою». Наприклад, четверта заповідь наказує шанувати матір і батька. Звичайно, в сім’ї можуть бути різні словесні перепалки і розбрат, непослух, і тоді йдеться про повсякденний гріх. Але якщо є тяжкі конфлікти – це важке нехтування гідністю своїх рідних, тобто смертний гріх. Порушенням четвертої заповіді є гріхи словом, прокляття, плітки, що завдають шкоди честі нашого ближнього. Серед гріхів словом потрібно розрізняти такі, які, по суті, не зневажають гідності ближнього, – і тоді ми чинимо звичайний гріх, – і такі, які завдають серйозної шкоди честі та доброму імені ближнього. У цьому випадку відбувається смертний гріх.
Або, наприклад, сьома заповідь – «не вкради». І тут потрібно розрізняти між вкраденим пакетиком льодяників (що, звичайно, є крадіжкою, гріхом) або значної суми грошей.
Восьма заповідь наказує не брехати. Очевидно, що коли йдеться про наклеп або про неправдиве свідчення в суді, ми завжди маємо справу з тяжким гріхом. Якщо ж йдеться про неправду, сказану задля самозахисту або щоб не порушувати миру в родині, ми не виходимо за межі буденного гріха, який, звичайно, в будь-якому випадку залишається гріхом, і християнин, який прагне до духовної досконалості, покликаний каятися в ньому на сповіді.
Смертним гріхом проти дев’ятої заповіді: «Не бажай жінки ближнього свого», – можуть бути інші гріхи проти цнотливості, крім перерахованих. Коли ми плануємо вступити в гріховний зв’язок (навіть якщо потім в дійсності ми ці плани не реалізуємо), ми здійснюємо смертний гріх. Адже Ісус сказав: «Кожен, хто дивиться з пожадливістю, той уже вчинив перелюб». Також смертними гріхами є використання порнографії або гріхи проти цнотливості за допомогою Інтернету. У той час як нечистий помисел, на якому ми не затримуємося, навіть якщо нам його не вдається відразу подолати, залишається повсякденним гріхом. У цю заповідь включені також гріхи нескромності в погляді, в словах. Як правило, в таких випадках йдеться про «легку матерію» і повсякденний гріх, але легка матерія в цих випадках з легкістю може стати серйозною. Тому так важливо говорити на сповіді про всі гріхи, якої би тяжкості вони не були, і запитувати поради у священника.
Десяту заповідь – «не бажай майна ближнього твого» – ми порушуємо, плануючи привласнити собі чуже. Тяжкість гріха, як ми говорили, залежить від того, що саме планується присвоїти.
Підсумуємо: є гріхи об’єктивно тяжкі, коли йдеться завжди про серйозну матерію, і є гріхи, тяжкість яких залежить від того, яких збитків ми наносимо матеріальному або духовну благу ближнього.
На закінчення нагадаємо слова блаженного Августина: «Людина не може, будучи у плоті, уникнути всіх гріхів, принаймні – гріхів легких. Але ці гріхи, які ми називаємо легкими, не треба вважати нешкідливими: якщо ти вважаєш їх нешкідливими, роздумуючи над ними, тремти, їх підраховуючи. Безліч легких предметів становить велику вагу; безліч крапель наповнює річку; безліч зерен становить купу. Яка тоді наша надія? Перш за все, сповідь…».
В одному підручнику я прочитала, що Папа скасував припис утримуватися від м’ясної їжі щоп’ятниці. Чи це правда? Крім того, як взагалі виникла заборона вживати м’ясо?
16 лютого 1966 р. Папа Павло VI реформував церковну дисципліну за допомогою апостольської конституції «Paenitemini». Це сталося за два місяці після закінчення ІІ Ватиканського собору. У цьому документі Папа нагадує, що «справжнє покаяння в жодну епоху не може не поєднуватися з аскезою також фізичною: все наше єство, душа і тіло, має брати активну участь у цьому релігійному акті, яким творіння визнає Божественну святість і велич».
«Необхідність умертвлення тіла, – читаємо в тексті апостольської конституції, – очевидна і відповідно до крихкості нашої природи, в якій після гріха Адама дух і плоть мають протилежні бажання. У Новому Завіті та в історії Церкви, незважаючи на те, що обов’язок покаяння перш за все був мотивований потребою участі в Христових стражданнях, – все ж потреба в аскезі, що карає плоть і робить її рабою, з особливою наполегливістю підтверджується прикладом самого Христа ».
У цій конституції також наголошується, що «утримуватися треба в усі п’ятниці року, які не випадають на свята, встановлені Церквою». Однак, додає Павло VI, єпископи мають право «замінити повністю або частково це утримання іншими формами покаяння, особливо ділами милосердя або благочестивими практиками».
Наприклад, місцевий католицький ординарій може дати звільнення аж до анулювання обов’язку утримання від м’ясної їжі щоп’ятниці всім, хто харчується в системі громадського харчування, де не дотримуються пісних приписів, і всім, хто не має можливості вибрати їжу і мусить їсти ті продукти, які в цей час доступні. Це звільнення не стосується Страсної п’ятниці та Попільної середи. Вірні, які мають звільнення, повинні помолитися за Папу і пожертвувати милостиню або ж чинити справи християнського милосердя.
Припис італійського єпископату про утримання забороняє вживання м’яса, а також їжі та напоїв, які, з розумних міркувань, можуть вважатися особливо дорогими і вишуканими.
Кількісного посту та стриманості повинні дотримуватися в Попільну середу (а в амвросіанському обряді – в першу п’ятницю Великого посту), а також в П’ятницю Страстей і Смерті Господа Нашого Ісуса Христа. Рекомендується дотримуватися посту і в Страсну суботу, аж до пасхальної всеношної.
Утримання від м’ясної їжі стосується всіх п’ятницях року за винятком днів, що співпадають з церковними урочистостями (як, наприклад, 19 і 25 березня). У всі інші п’ятниці року треба дотримуватися стриманості в названому сенсі або ж здійснювати інші справи покаяння, молитви, милосердя.
Приписів кількісного посту зобов’язані дотримуватися всі повнолітні молодші 60 років. А припису утримання від м’ясної їжі повинні дотримуватися ті, кому виповнилося 14 років.
Отже, підсумуємо: п’ятниця, як і раніше, залишається днем покаяння. Однак є можливість замінити утримання від м’яса іншим актом покаяння. Крім того, недотримання утримання в п’ятниці року (за винятком Страсної п’ятниці і Попільної середи) не вважається тяжким гріхом.
Таким чином, не можна стверджувати, що утримання від м’ясної їжі щоп’ятниці «скасовано».
Звичай посту і стриманості є одним з найдавніших в Церкві. Спочатку дотримувалася також утримання від масла і вина. Утримання від м’яса було поширене і в язичницьких релігіях, хоча і з інших причин.
У християнстві ж від початку піст був насичений христологічним змістом, відповідно до сказаного св. апостолом Павлом: «Доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, що воно Церква».
Запитання про утримання від м’яса. Я не професійний кухар, проте вдома готую часто. Мене, в принципі, не дратує, що в родині пощу тільки я. Я можу легко готувати будь-яку, а також м’ясну їжу для своєї родини, навіть в періоди, коли сам крім води нічого не вживаю. Питання полягає в тому, що під час готування бажано куштувати страви і пісні, і м’ясні, – мізерними дозами і не для насичення чи задоволення. Для себе я вирішив, що, врешті-решт, піст – не кашрут і, скуштувавши в процесі приготування їжу, я не порушу посту. Наскільки я неправий?
Дотримуючись посту, важливо не вдаватися до скрупульозності фарисеїв. Піст насамперед націлений на куштування істинної їжі – волі Отця, і всі конкретні аспекти посту спрямовані саме на це. Утримання, зречення від чогось спонукає нас до усвідомлення своєї повної залежності від Бога, від Його волі, від Його провидіння. Щоб їсти справжню їжу, людина повинна пройти через внутрішнє очищення, очищення від отрут зла і гріха, першою з яких є егоїзм, зосередженість на власному «я». Любов до Бога і до ближнього, а не кількість нез’їденого м’яса має стати «досягненням» посту. Церковні приписи, що стосуються посту, мають духовний зміст, тобто вони стають для нас «покажчиками», вірними путівниками, покликаними допомогти зростати в любові. Готувати їжу для своєї родини, не нав’язуючи при цьому своїх пісних правил і не дратуючись, – це важливе служіння, продиктоване любов’ю і смиренням.
Якщо дотримуватися приписів, то утримання від м’яса католикам латинського обряду (старше 14 років) пропонується тільки щоп’ятниці, до цього додається Попільна середа. Кількісного посту (в Попільну середу і Страсну п’ятницю) дотримуються дорослі католики до 60 років. Утримання від м’яса чи від будь-якої іншої їжі не пропонується в інші дні. Тобто звички того, хто постить,та інших членів сім’ї не можуть різнитися настільки, щоб це породжувало будь-які розбіжності. Усього лише один раз на тиждень замість м’ясних страв готувати страви з риби, круп або овочів, – це зовсім не важко і навіть корисно. Якщо з якихось причин ви повинні сім днів на тиждень готувати м’ясні страви, то, звичайно ж, не треба переживати тим, що ви спробували їх на смак, адже не робите цього, щоби насититися, а для того , щоб зробити приємність своїм близьким і не завдати шкоди їхньому здоров’ю, подавши напівсирі котлети або пересолений суп.
Мені незрозумілий сенс християнських покаянних практик. У життєписі св. Арського пастиря розповідається, що він бичував себе до крові та втрати свідомості. Чи виправдані такі практики Святим Письмом?
Біблійна підстава покаяння, виражена постом та іншими аскетичними практиками, насамперед є в описі 40-денної спокуси Ісуса в пустелі. Сам Господь покликав до покаяння на початку Своєї проповіді: «Покайтеся і віруйте в Євангеліє» (Мр. 1,15).
«А умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним» (1 Кор. 9,27): ці слова св. апостола Павла, безсумнівно, надихали багатьох святих. Тома Аквінський так описував сенс покаянних практик: «Будь-яка чеснота, виділена особливим чином, викорінює звичку протилежної їй хиби, подібно до того як білизна стирає чорноту одного і того ж предмета. Покаяння ж … викорінює гріх, оскільки гріх відпускається благодаттю Божою за допомогою сприяння людини».
Навіщо ж умертвляти плоть, якщо Ісус, Син Божий, на Хресті приніс себе в остаточну і досконалу жертву? Св. апостол Павло пише: «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його тіла, що ним є Церква» (Кол. 1,24). Своєю жертвою Христос повністю здійснив справу спасіння. Але Його жертва здійснюється в нас, якщо ми приймаємо її, маючи ті почуття, що й Христос. Тобто, говорячи про «те, чого ще бракує», Павло вказує на нашу участь у цій жертві, адже ми – члени Тіла Христового.
Коментуючи євангельську розповідь про зцілення розслабленого, св. Тома Аквінський помічав, що за допомогою слів «прощаються тобі гріхи твої» Христос зцілив насамперед душу, а потім вже і тіло, оскільки було необхідно спершу видалити перешкоду, що заважає прийняти благодать зцілення. Покаянні практики мають на меті якраз зробити нашу душу готовою до прийняття милостей Божих. Вони служать для того, щоб очистити і викорінити причини гріха, для того, щоб зростити нашу здатність любити і зробити нас готовими прийняти Христові обітниці.
