“Які Церкви мають successio apostolica – апостольську спадкоємність в рукоположенні в сан священика? Чи може протестантський пастор кальвіністської течії замінити священика в служінні Меси, якщо він прийняв рукоположення від єпископа Церкви Моравських братів? Чи зберігся ланцюжок рукоположень від часів апостолів в Англіканській і Лютеранській церквах? ”
Критерії для судження про наявність апостольського спадкоємства перераховані в документі Міжнародної богословської комісії «Апостольство Церкви і апостольське спадкоємство». У ньому викладено католицьке розуміння цього терміну і основні критерії для оцінки служінь в інших християнських громадах. При цьому наголошується, що в самих цих громадах розуміння апостольського спадкоємства може бути іншим і не відповідати католицькому.
Що стосується Православних Церков, то в документі говориться наступне: «Не дивлячись на різні судження, що виносяться про служіння Петра, Католицьку Церкву, Православну Церкву та інші Церкви, які зберегли наявність апостольського спадкоємства, об’єднує одне і те ж основоположне розуміння священного менталітету Церкви, що розвивалося з часів Нового Завіту за допомогою спільних Святих Отців, особливо святого Іринея. Ці Церкви розглядають залучення до церковного служіння за допомогою Таїнства, що здійснюється через покладання рук з прикликанням Святого Духа, як незамінну форму для передачі апостольського спадкоємства, яке винятковим чином дозволяє Церкві вистояти в доктрині і в єдності. У цій одностайній і ніколи не перерваній послідовності між Писанням, Переданням і Таїнством полягає причина, через яку спілкування між цими Церквами і Католицькою Церквою ніколи не було перервано остаточно і сьогодні може бути відновлено».
Далі перераховуються інші Церкви: Церкви Англіканської спільноти, стверджується в документі, «зберегли свячення, змінивши його інтерпретацію». Відзначається, що на цю тему йде діалог, і поки ще неможливо передбачити його підсумки. Згідно апостольської конституції Папи Бенедикта XVI «Anglicanorum Coetibus» 2009 року, висвячені служителі Англіканської Церкви – єпископи, пресвітери і диякони – при возз’єднанні з Католицькою Церквою можуть бути прийняті лише в якості кандидатів до священичого висвячування (АС 6), на відміну від православних священнослужителів, прийнятих в лоно Католицької Церкви в сущому сані.
Громади, що з’явилися в результаті Реформи XVI століття, «прийшли до заперечення зв’язку між Письмом та Переданням Церкви на користь нормативного характеру одного тільки Писання. Хоча в подальшому різними способами звучали заклики до Передання, все ж за ним не визнається тієї ж гідності, яка була йому притаманна в древній Церкві».
Оскільки Таїнство Священства є вираженням спілкування в Переданні, «проголошення Sola Scriptura призвело до відмови від споконвічного розуміння Церкви і її священства. Тому фактично на протязі століть часто мала місце відмова від покладання рук», наголошується в документі, а там, де рукоположення здійснювалося, воно не було наділено тим самим значенням, яким володіє в Церкві, яка слідує Переданню. Таким чином, переривання зв’язку з Переданням навіть в тих випадках, коли робляться кроки до повернення до нього, не дозволяє судити про «сакраментальну послідовність в апостольській спадкоємності», яка, крім Католицької Церкви, є в наявності тільки в Православних Церквах.
Всі ці міркування, наголошується в документі, не скасовують того факту, що в англіканських громадах і в громадах, які виникли в результаті Реформи, «є елементи, що відносяться до апостольського характеру єдиної Церкви Христової», проте духовна цінність служінь в цих громадах повинна бути доповнена «таємничим актом».
У громадах, що з’явилися в результаті Реформи, не існує віри в освячуючі Таїнства. Ми, католики, як і православні, віруємо, що Ісус передає нам Божественне життя. Ординарний шлях до набуття цього Божественного життя – Таїнства. Особливо – Таїнство Євхаристії та Таїнство Покаяння. Служитель, що не приймає віри Католицької Церкви в освячуючі Таїнства, не може здійснювати ці Таїнства дійсним чином.
Однак, коли мова йде про звершенні Таїнства Євхаристії, то навіть гіпотетичне апостольське спадкоємство і гіпотетична віра в благодать Таїнств не дає права і можливості служителю служити Месу в католицькому храмі. Мало того – навіть дійсне свячення не надає автоматично такого права. Пресвяту Євхаристію може здійснювати лише священик, висвячений не тільки дійсним, а й законним чином, з дотриманням всіх норм канонічного права.
