Все частіше у європейському сегменті НАТО починають лунати прогнози, що до прямої війни з РФ залишилось не так й багато часу
Джерело: Defence Express
Ще місяць тому німецький аналітичний цент DGAP розписав строк атаки Кремля на рівні 6 до 10 років після завершення війни в Україні на умовах “не поразки”. На початку грудня голова Бюро нацбезпеки Польщі Яцек Сев’єр назвав строк у три роки без додаткових умов.
Але все частіше зі строком атаки РФ по Євросоюзу пов’язують повернення Трампа у президентське крісло США у результаті виборів у листопаді 2024 року. Про це прямо говорив екс-очільник Об’єднаного командування збройних сил Великої Британії Річард Берронс на форумі у швейцарському Люцерні, жахаючи присутніх представників влади та бізнесу реаліями війни.
А нещодавно, з посиланням на неназвану розвідку однієї з країн НАТО, Bild написав, що мова йде про зиму 2024-2025 років. Саме цей період пов’язаний з тим, що у листопаді у США мають відбутись вибори, а інавгурація відбудеться лише у січні 2025 року. Й цей період дуже зручний для РФ через можливий параліч стратегічно важливих рішень у Вашингтоні.
При цьому Трамп та “нові” республіканці цілком можуть одразу реалізувати свій план щодо ізоляціонізму США, а це взагалі загрожує глобальним зсувом для усього світу.
Водночас у Кремлі вже давно перейшли до прямих погроз країнам НАТО в аналогічній манері, як перед вторгненням до України. І мова йде не лише про країни Балтії, а й про Польщу та Фінляндію, які у Москві називають своїми територіями на основі фантомного болю за Російською імперією.
Більше того, попри те, що будь-які погрози з Кремля в Україні не викликають жодної цікавості, насправді офіційно Москва вже давно погрожує НАТО прямою війною паралельно заявляючи, що вже формально воює з НАТО, яке надсилає не лише зброю, а й, нібито, найманців. І хоча ці заяви в Україні вже давно не сприймаються, але це не значить, що Кремль генерує їх лише заради сміху.
Більше того, у схибленій системі координат Кремля багато заяв з ЄС та НАТО дійсно можуть сприйматися ознакою слабкості. Зокрема російське “попередження” щодо початку ядерної війни у випадку удару по території РФ західним озброєнням дійсно призвело до саме такої нелюдяної умови від партнерів. А фрази з НАТО, що головна мета – не допустити війни з РФ, того, що можна “давити далі”.
Продемонстрована неспроможність налагодити постачання боєприпасів у достатній кількості, паралельно з публічним обрахунком на скільки діб чи навіть годин їх самим вистачить, браку озброєння для передачі ЗСУ, разом із малими темпами його виробництва, дійсно може додати впевненості Москві. Особливо на фоні дій проросійських політиків у країнах ЄС, кількість яких лише збільшується.
Зрештою наразі Кремль може бачити певне вікно можливостей, коли у Євросоюзі лише починають розкручувати маховик переозброєння та існує певне й дійсно коротке “вікно можливостей”. Бо якщо міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус говорить про 5-8 років для досягнення повної обороноздатності, то у Москві цілком можуть чути, що в них є час до 2028 року максимум.
Більше того, наразі у Кремлі зрозуміли, що браку гарматного м’яса не існує й на рік цілком можливо рекрутувати по 486 тисяч осіб, й ніхто не буде питати куди зникло попередні півмільйона. А охочих піти у російську армію за вже польськими чи балтійськими унітазами цілком можливо буде ще більше. При цьому РФ об’єктивно може накопичувати ресурси для нової війни вже проти країн ЄС паралельно з позиційною війною в Україні.
Звісно у Кремлі можуть оцінювати й ризики, наприклад, військової поразки. Але наразі той же Борис Пісторіус повідомив, що повне розгортання бригади Бундесверу, яка має захистити Литву, завершиться лише у 2027 році. І це буде бригада, на яку у РФ цілком можуть розміняти хоч три “стрілецькі” дивізії й вважати це вигідним. Бо для Кремля це лише розмінний ресурс, який поновиться через 2-3 місяця, а для Німеччини – одна з шести бригад сухопутних військ за поточним складом. А до 2027 року у тій самій Литві взагалі буде розміщуватись лише декілька батальйонів з країн НАТО.
Сценарій за яким робиться “кидок” через Вільнюс, до якого від кордону з Білорусі менше 30 км, до Каунаса у 120 км по сучасному автобану, з подальшим окопуванням на прикладі “лінії Суровікіна”, цілком може розглядатися у Кремлі, як реалістичний сценарій. При цьому він може вважатися безпрограшним, бо окрім окупації нових території, маленької та швидкої війни, деморалізації НАТО, у Москві у цьому можуть вбачати у цьому фактор остаточного завершення підтримки України.
Тобто попри фантастичність такого сценарію, якщо скористатись парадигмами Кремля він виглядає доволі реалістичним та цілком вкладається у його схиблену систему координат. Водночас уникнути його цілком можливо, якщо докласти максимум зусиль для того, щоб не запрошувати ворога до атаки, а направити всі ресурси у завдання поразки РФ зараз – зброєю для ЗСУ без жодних обмежень та введенням тотальної дієвої блокади, а не санкціями-ширмами. Бо все що розуміють у Кремлі – це мова сили.
