ЄС|NATO

“В Україні рівень дебілізації високий. Стільки бидла ніколи не бачив” – Капранов

Книговидавництво в Україні  в трагічному стані. Про це розповів письменник і видавець Дмитро Капранов. На його думку, українці майже не читають книжок. Про це повинна дбати держава або люди, які читають, мають стати взірцем для наслідування.

– В якому стані книговиробництво в Україні?

– Падає книжкова торгівля, розорюються мережі, закриваються книгарні. У людей нема грошей. І в них зникла звичка побутового читання, – каже 46-річний письменник і видавець Дмитро Капранов. – У 1990-ті книжки в Україні не видавалися і майже не продавалися. Була криза і страшна інфляція. Видавали дуже мало книжок. Книговидання відновилося лише у 2000-х.

Діти, які виросли за ці 10 років росли без книжок. Це ціле покоління. Сьогодні їм по 30 років. Саме вони диктують попит на будь-якому ринку. Рекламщик полює на 30-річну жінку з двома дітьми. Такий портрет цільової аудиторії. Ця жінка сьогодні не читає. Крамниця не може себе прогодувати. Не йдеться про розвиток електронних книжок. Нічого не читають: ні з екрану, ні з паперу. Книжка — умовна потреба. Як церква, яку не побачиш – лоба не перехрестиш. Якщо не бачиш вітрини з книжками — не виникає потреба читати. Тільки бібліофіли шукають книжки. А нормальна людина купує, коли помітить гарну книжку.

Хто сьогодні читає?

– За статистикою 50 відсотків українців взагалі не читають, а інша половина говорить, що читає. Реально – не більше 10 відсотків. Це еліта. Але не та, що філософів читає, а хоч щось читає. За 10 років елітою будуть ті, хто взагалі вміє читати. Політики, зірки і телепузики ходять без книжки. Вони зразок для населення. Молодші, 20-річні, вже читають. Нинішні студенти більш “вміняємі”.

Чому вони?

– Вони росли у 2000-х, коли відновилося книговидання. Після 2008 року знову пішов спад, масово розорювалися видавництва. Майже нічого нового не видавали, нових імен не відкрили. Літературна “Країна мрій”, Форум видавців у Львові, виставки, Книжковий арсенал — це залишки книжкової культури. Ті, хто приходить через них, ще читають. Загалом в Україні рівень дибілізації дуже високий. Стільки бидла, як зараз ходить по вулиці, не бачив ніколи. Люди неактивно проводять свій час. Спить на дивані після робочого дня, а навпроти телевізор мигає. Це вбиває творчу енергію. Є анекдот: на Троєщині знайшли хлопчика, якого виховали собаки. Тепер це єдиний вихований хлопчик на Троєщині.

Що треба зробити, щоб українці читали?

– Художнє читання — це велика робота. Бо треба у голові зняти цілий фільм. Для цього має бути уява, талант, робота з асоціаціями. Читач – це кваліфікація. Її можна набути, в половини людей — це вроджений талант. Інша – народжується без цих талантів. Такі не здатні екранізувати у своїй голові дамський роман. Гопота на гопоті.

Як це виправити?

– Держава мусить створювати хороші умови для книговидавничої галузі. Проте вона може тільки зіпсувати або заборонити. Тому заохотити до читання можна лише власним прикладом. Ми організовуємо поетичні бої, ночі поезій, літературні сцени на фестивалях. Видаємо і продаємо книжки. Їздимо з лекціями для студентів, вчимо видавати книжки.

Як заохотити тих, хто не в літературній тусовці?

– Є пропащі душі, в яких не можливо виграти. Тому ті 10 відсотків повинні бути утричі активніші. Морочити людям голову: читайте. Інфекція передається безпосереднім контактом. Свого часу Григорій Сковорода їздив Україною і читав у кожному селі лекції. Кобзарі, які через пісні передавали українські цінностей. Результат — незалежність 1991 року. Українська ідея вижила завдяки таким людям.

Сьогодні книжці доводиться конкурувати з телевізором й інтернетом.

– Треба діяти не як нормальні люди і лікувати хворе суспільство. Нашим дітям серед них тут жити. Ми переконуємо читанням уголос. Найкрутіший випадок стався під час лекції в кооперативному інституті у Полтаві. Там вчать бухгалтерів. Заходимо — мертві бджоли. Сидять “мальчікі у спартівних кастюмах”, “дівулі в красно-сінєм адідасє”. Викладачі такого самого рівня. Представили нас так: “Не знаю, хто ці люди, але наш випускник їх запросив — послухайте, щось цікаве розкажуть”. І пішли. В аудиторії 40 людей. Дівчата пиляють нігті, хлопці у телефоні граються. Ми їм розповідали, читали, співали. За 1,5 години — вони всі були наші, уважно нас слухали. Може, хтось із них колись прочитає книжку.

Що “Зелений пес” готує до друку?

– Готуємо до Форуму видавців у Львові комікс “Історії України”. На 40 сторінках розповідь від раннього неоліту – до незалежності. Українська історія – це набір князів, гетьманів і культурних діячів. Вона вся на гривневих купюрах. Але це ж не тільки особистості, а й процес. У 1938-ому Закарпатська область проголосила себе Карпатською Україною. Вона відійшла від України ще за Ярослава Мудрого. А через тисячу років вирішили, що вони – Україна. Щоб таке зрозуміти потрібно викладати історію як сюжет. Комікс готували 6 художників, науковці. Проект розрахований на дітей, але для дорослих теж корисний. Коштуватиме близько 50 гривень. Історія не дорога. Гроші на комікс дав меценат Ігор Дідковський. Хоче, щоб книжка була в кожній родині. Для початку видамо 5 тисяч екземплярів. Також готуємо до друку книжку Віктора Суворова “Її ім’я була Татьяна”. Намагаємося видати раніше, ніж москалі.

Ольга БОГАЧЕВСЬКА.

http://gazeta.ua

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

twenty − twelve =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.