Тьху-терапія або про те, як впоратися з купою проблем

Здається, що все це надто цинічно? Не віриться, що працює? А ви переконаєтеся на власному прикладі.

Ось і я якось раз однією ногою намертво застрягла. Якщо працюєш у школі, то в пастку взагалі неможливо не потрапити, особливо коли попадається важкий клас. Так і вийшло в моєму випадку. Дали мені клас з 23 важких дітей, за плечима яких 46 не менш важких батьків (школа перебувала в неблагополучному районі). Хотілося бути з ними доброю і суворою наставницею, але діти звикли слухати і поважати лише тих, хто, м” яко кажучи, дико кричав на них.

Начальство було незадоволене мною як класним керівником: занадто багато невстигаючих (у сучасних школах переконані, що класкер це якось може контролювати без допомоги батьків), дисципліна на уроках вкрай низького рівня (винні ж не вчителі, які не вміють тримати дисципліну). Додатково до цього дедлайн конкурсу проектів, в якому мені дуже хотілося взяти участь, підходив до кінця.

Прийшла я якось додому після п’ятигодинного підвищення голосу на дітей і зрозуміла, що більше так не можу. Розплакалася. І в цей момент мені подзвонив мій друг:

— Привіт… — по хлипам він відразу зрозумів, у чому справа. — Чого ревеш?

— Не можу більше! Дістали! Діти дістали! Батьки дістали! Школа дістала! — я була трохи не в істериці.

— Ну і що тепер робити? Плакати сидіти? Плюнь ти вже на все це…

Я обурилася:

— Тобі легко сказати! А мені туди ходити кожен день і бачити все це!

— Та я серйозно! — і по голосу було зрозуміло, що він не лукавить. — Ну, що тебе хвилює? Сидоров? Ось зараз же візьми та й скажи: «Тьху на тебе, Сидоров!» І рукою махни. Це ж знайома тьфу-терапія!

Я трішки соромилася (непедагогічно якось), але послухалася поради. Згнітивши серце і тремтячим голосом сказала «тьху» на Сидорова, ледве махнувши тремтячою рукою.

— Ну як-то слабенько ти! — просміявся він у трубку. — Давай ще що-небудь? Давай на завуча плюнем?

І я плюнула. Потім ще раз. А потім ще. І з кожним сказаним чарівним словом сліз ставало все менше, тремор в руках заспокоювався, голос нехай і не набував бадьорих ноток, але хоча б не тремтів. Після перерахування всіх об’єктів моєї «симпатії» в поєднані з голосним «ТЬХУ!» стало реально легше. Звичайно, всі проблеми не вирішувалися як за помахом чарівної палички, але ставлення стало простіше. Ну, не ідеальний я педагог, що ж з цим вдіяти? Досить з мене і того, що я роблю все, що можу.

Здається, що все це надто цинічно? Не віриться, що працює? А ви переконаєтеся на власному прикладі. Просто одного разу, коли вас все вкрай задовбе, що ось ну просто сил немає, візьміть і плюньте на все це. Нічого важкого. Потрібно просто прямо вголос сказати «тьху» на те, що гризе і не дає заснути. Просто сказати «тьху» і дати вже своєму перфекціонізму зменшити оберти. А ще неодмінно забути, що завтра обов’язково потрібно зробити взагалі всі справи зі списку.

Слід завжди додавати енергійній жест рукою — так поверіться швидше. А потім несподівано для себе раптом згадайте, що ви жива людина не машина. Що ви створені для того, щоб жити, а не ставити галочки в планері. Що життя — воно тут і зараз, а не на вихідних.

Далі справа за малим. Спробуйте задати собі це бите питання: «А чи буде це важливо через рік?» І, пішовши далі: «А через п’ять?» Відчуйте маленького Будду всередині себе і світло, яке мало не згасло. Зітхніть — нехай і не вільно, але спокійно. І спокійно нарешті засніть.

А вранці несіть це внутрішній світло з собою, посміхайтеся собі щиро, балуйте себе раптом чашкою хорошої кави і смачним печивом. І якщо раптом кава капне на улюблену сорочку, знову скажіть «тьху», посміхніться і після роботи купіть собі нову.

Ізета Насирова

 

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

19 − seventeen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh