Це інтерв’ю було зроблене на початку тижня з одним із львівських працівників уже розформованого спецпідрозділу «Беркут». Хлопець сам вийшов на редакцію. Чому він це зробив, що справді робили львівські спецпризначенці на Майдані, повідомляє в інтерв’ю Galnet.
Текст матеріалу наводиться мовою оригіналу Співрозмовник – високої статури молодий мужчина. Багато курить, тому інтерв’ю доводилося переривати. Очевидно, нерви даються взнаки. Розмовляємо у шумному кафе у центрі Львова То ти годишся щоб я це все писала?
-Ні, робіть записи на папері. Потім все перепишете зі слів. Гаразд.
Отже, є загальна версія, що львівський «Беркут» участі у розгоні мирних акцій на Майдані не брав, а стояв десь у Межигір’ї …
-Брехня. Поширюють її наш командир і «прібліжонні».
То розкажіть, як це було?
-Це довго розказувати. Питайте, що цікавить.
Коли ви приїхали до Києва?
-Ротацій було дві. Перша ротація з 23-го листопада по 8-ме січня. Спочатку поїхало 70, потім доєдналося ще 50. Друга була з 14-го січня по 19-го лютого. Дехто лишився і до 20-го (криво усміхається).
А була можливість не їхати?
-Відмовитись? Як? Не поїхала тільки авторота і ті, що мали навчальні сесії. Лікарняні відмінили одразу з першого дня. Служба, наказ.
Розкажи про оцю першу ротацію. Участь у розгоні студентів брали?
-Ні. Починаючи з 23-го ми стояли на охороні Кабінету міністрів. Випадок з машиною біля Українського дому пам’ятаєте? Там ми стояли майже в перших рядах. З харківським «Беркутом». Відбивали цю машину? Ну так. Трохи поштовхались. А студентів ні, не розганяли. Нас підняли, проте не посилали. По радіо чули все. Це був перший шок. До речі, тоді, здається, видали перші гроші.
Які гроші?
-Ну як які? Гроші. По тисячі гривень на кожного. На офіцерів – удвічі більше.
А як це відбувалось?
-Командир Ростислав П. давав (гроші – ред.) ротним, а ті по взводах роздавали. Потім, як правило, видавали або раз на тиждень, або перед якимось «махачем». Попервах не було взагалі що їсти. На канапках жили. Спали на підлозі в Кабміні.
А під Адміністрацією президента 1 грудня стояли?
-Ні. Під Кабміном. Хоча після першого (грудня – ред.) так, нас почали ставити на Банковій (біля Адміністрації президента – ред.), на різних виходах.
А як взагалі це відбувалося?
-Ну як. Приїжджали автобусом. Ставали зранку десь о шостій на 12 годин. Дві години стоїш, дві години в автобусі «кімариш». Якщо якісь «двіжухи» – стоїш і стоїш.
У штурмі у грудні участь брали? З понеділка на вівторок?
-Звісно. Всі брали. Нас тоді підняли по тривозі. Пошикували, дали вказівку відтісняти. Там, мовляв, на квадрати Майдан розбити, але без кийків і щитів. Тоді завели, здається, з боку Європейської площі. Наприкінці, біля будинку того, що згорів, штовхались, і на вулиці вище (Михайлівська – ред.). Біля нас кілька разів Кличко проходив, вмовляв там, все таке. Ось там і серед наших проявилися перші «дикі».
«Дикі»? Що маєш на увазі?
-Розумієш, силу можна застосовувати по-різному. Були ті, кому рвало дах. Вислужитись хотіли, або по життю такі.
І багато їх?
-Є трохи більше, ніж би хотілося.
Що було далі?
-Далі було більш-менш спокійно. Переселили в Пущу, в санаторій. Потім ставили на охорону Межигір’я.
А новини дивилися? Інформацію отримували?
-Телевізора не було, тільки радіо. Рідні дзвонили, переказували.
А от на Грушевського львівський «Беркут» стояв?
-Стояв. З самого початку. Здається, в 7-ій ранку нас погнали на Межигір’я тоді. А десь о 17-ій ми вже були на Грушевського. Стояли за ВеВешниками разом з харківськими. Тоді все почалося по-справжньому. Гранати, зброя, перші жертви.
Можеш про це трохи розказати?
-Можу. Відчуття таке стало притуплене. Нам ще зі Львова на взвод дали по дві помпові рушниці. Там (на Грушевського – ред.) видали ще по три на взвод. От «дикі» і пішли стріляти. Правда, на передньому плані там якийсь спецназ стояв. Він шмалив найбільше. Але і наші стріляли.
Офіційне міліцейське керівництво тоді виправдовувалося, що мовляв бойових набоїв не видавали…
-Та яке там не видавали! Патрони видавали взагалі дуже вільно. Оті патрони, що машини зупиняти, видавали без особливого там контролю ( Саме кулею «блондо», призначеною для зупинки транспортних засобів, були вбиті перші активісти – ред.).
І наші бойовими стріляли?
-Оце не знаю. Там декого перло з наших «рембів». Гранатами тими стріляли точно.
То скільки днів ви стояли на Грушевського?
-Довгенько. На відео там потім дивилися – наші автобуси біля Камбіну, ті, зі скрученими номерами.
А коли почали саме львівські «беркутівці» тікати? Покидати ряди?
-Перші майже одразу. Потім – після перших днів на Грушевського. Розумієш, у декого із наших там родина реально з іншого боку стояла. За барикадами. Бачили, як над тим козаком знущалися, харківські його зняли і привели.
А тих, що тікали, старались якось втримати?
-Ну та, грошей обіцяли більше. Підвищення. Донецький «Беркут» без грошей взагалі відмовлявся на Грушевського навіть команди виконувати. Відкритим текстом.
Ота ситуація з Тимківим (Роман Тимків – львівський «беркутівець», який брав участь у побитті машини автомайданівця, присутність на місці події визнав – ред.), що би ти про нього сказав?
-Дурень він по життю. Їхав ще з одним нашим на тій машині, що зараз «Правий сектор» на ній по місту вишиває. І з харківськими. В камеру (відеокамеру – ред.) попав, спалився.
А що, інші в об’єктиви не попадали?
-Та нас знімали постійно. І «сімка» знімала, і наші, з батальйону. Там камер було не перерахувати. Якщо то все передивитися – готові справи на всіх. Дивно, що досі це не роблять.
Боїтеся?
-Я – ні. Нехай «прібліжонні» бояться. Їм є чого. Хоча зара бачу – все куплено. Командир нас атестовує. Його вже раз хотіли звільнити, всі пацани написали, та де там. Ви не уявляєте скільки він грошей з Майдану привіз. Звернення львівських “беркутівців” до екс-генпрокурора Віктора Пшонки з вимогою звільнити свого командира Р.Пацеляка
А от на піку протистояння, починаючи з 18-го лютого, львівський «Беркут» був?
-Та були ми там всі, звісно.
Розкажеш?
-Спочатку стояли біля Маріїнського. Тоді реально тітушки почали палити зі зброї. Завалили кількох, а тоді нас ганяли вулицею, де ті КамАЗи спалені. Тримали типу метро «Інститутська». Хаос був страшний. Керували в штатському. Стояли біля командирів і передавали їм накази.
А коли ти вирішив, що все? Коли трупи побачив?
-Трупи я в житті бачив. Але те, що біля метро, справді вразило. Звірі. Але всі реально «дрогнули» ще до того. Підходили до командира, він обіцяв гроші, і що в першу шеренгу не ставитиме. Але ми все «поняли», коли побачили в «Омеги» автомати.
18-го числа?
-Так. Дехто з наших навіть перепитували, чи справжні. Пацани не вірили. І отоді більшість сказала: все! Ми почали вимагати транспорт додому. Командир не дав. Ми тоді, частина з нас, на базу. 19-го приїхали ще раз, і зранку частина звалила назад в Пущу на базу майже одразу.
А що командир?
-Та переконував. «Прібліжонні» залишились. А частина поїхала, почала шукати цивільне і тікали, хто як міг.
Це 19-го?
-Так. Більшість почала звалювати 19-го. А потім 20-го приїхав і командир. Ростислав П. кинув там всіх і пригнав до Львова. Поранених усіх кинув. Ті теж добиралися самі.
Скільки було поранених?
-Та багато. Купа з вогнепалами (називає прізвища). Стоп, це не пиши! Купа отримали травми від бруківки. Досі нікого не допитали.
А як той хлопець загинув (один із «беркутівців» львівських загинув на трасі біля Рівного – ред.)
– Роман? Мене там не було. Але наші говорять, що сам кинувся. У нас у багатьох нерви здали там, коли побачили це все.
Які зараз настрої у батальйоні?
-Які там настрої? Наші хотіли на Майдан у Львові вийти, ті, що на Майдані у Києві були, розказати це все. Та командир не дав. Взяв лише автороту, з якої ніхто не їздив, щоб мовчали. Зараз, так виглядає, його прикривають згори.
А що там за історія з підпалом бази?
-Важко сказати. Майор, який палив, він зараз в лікарні з опіками – ніби нормальний. Нащо це зробили, не знаю. А хлопці (двоє осіб загинуло під час вибуху на базі «Беркуту» – ред.) на той світ пішли просто так.
А про тих, що зі зброєю затримали у Миколаєві, здається?
-Та от може то вони і палили. Теж дивись, затримали з вкраденою зброєю і досі не сидять.
Давай про тебе і таких, як ти. Який ти бачиш вихід з цього всього?
-Нас багато готові говорити, та всі бояться. І навіть не стільки бояться, бо реально готові кидати службу, а просто не вірять , що все це можна розкрутити. Реально карати винних ніхто не збирається.
Як би їх мали покарати?
-Та все просто. Мали б допитати всіх. Поранених – де отримали (поранення – ред.). Командира – за все. Решту, мене в тому числі. Але так виглядає, що купили всіх.
Тобі після розмови стало легше?
-Легше – ні. Просто так бути не може. Типу і «Беркут» львівський ягнята, типу командири хороші і участі на Майдані ніякої не брали. Але чому люди загинули? От може поширите – важче буде прикривати.
Джерело: fakty.ictv.ua
