ЄС|NATO

Що дала нам зрозуміти війна з Росією

   Тільки зараз багато українців починають розуміти, через які страшні випробування пройшли Молдова, Чечня і Грузія

Кожен день безжальний, як системи залпового вогню, спікер інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки і оборони Андрій Лисенко повідомляє, що в боях з терористами загинули стільки-то українських військовослужбовців. Вони гинуть поодинці, по двоє, по троє. Кілька інформаційних сайтів розміщують скупі повідомлення про смерть героїв, інші не роблять і цього, “тому що зараз і так перебір з військової чорнухою”. Загиблі бійці нібито не мають імен, і ніхто не знає, як вони виглядали, як жили і як померли. Чому вони пішли на фронт і найголовніше – чому вони загинули. Їх занадто багато, щоб розповісти про кожного. З початку війни Україна, за офіційними даними, втратила понад 1700 військовослужбовців.

Смерть Сергія Нігояна від кулі снайпера на революційному Майдані стала загальнонаціональною трагедією. Сергія показували по всіх каналах, про його недовгого життя розповідали всі інформаційні сайти. Це було зовсім недавно: в січні нинішнього року. Нігоян був першим бійцем Небесної сотні, але ніхто і припустити не міг, що у нас буде не одна Небесна тисяча.

В мирний час смерть людини була для нас не статистикою, а трагедією, і ми міркували про те, що раз вже Бог покликав до себе людину, то значить, настав його час. Зараз на небеса кожен день іде по кілька молодих і здорових українців, і ми точно знаємо, що так не повинно було трапитися. І що вісімнадцятирічні патріоти залишилися б в живих, якби не постріли, зроблені з чужої зброї.

Колись давно, ще до війни, на одній з екскурсій по Львову я почув такі слова: “Це було в ті далекі часи, коли кров коштувала дешевше води, а життя коня цінувалося вище людського життя”. Екскурсовод розповідав про середньовіччя, але тепер його слова підходять і до наших днів. Адже людей на нинішній війні достатньо, і РНБО не поспішає оголошувати четверту хвилю мобілізації. Бракує “залізних коней”: танків, БТР-ів, військових автомобілів, літаків. Бракує води, їжі та одягу для солдатів. Скоївши якийсь неймовірний часовий виток, ми знову повернулися до середньовічних цінностей.

А може, ми просто зняли рожеві окуляри і побачили, яке крихке наше власне життя і як легко руйнується все те, що ми будували довгі роки. Ми раптом зрозуміли, що те, що зараз відбувається з нами, звичайна справа для нашої планети. Раніше ми були подібні солдату, впевненому, що куля може потрапити в кого завгодно, тільки не в нього. Ми спостерігали за тим, що відбувалося в Молдові, Чечні і в Грузії немов здалеку. А війни, що відбуваються в Іраку, Єгипті та Лівії взагалі здавалися далекими, як Марс. Але ось настала наша черга.

І тепер ми самі дивуємося, чому всі забули про те, яке величезне зло несе в собі будь-яка диктатура і досі не створили ефективних інструментів протидії їй. Президент Уганди в 1971 – 1979 роках Іді Амін, до речі, що дожив до глибокої старості, убив близько 300 000 співвітчизників, з них 2000 – особисто. Лідер Камбоджі в 1976 – 1979 роках Пол Пот вбив близько мільйона. Амбітні вискочки не раз захоплювали владу в самих різних країнах, але нас це анітрохи не обходило. Як тепер не чіпає весь світ російсько-українська війна і загибель 1700 наших патріотів.

Але може, якщо змінимося ми, то зміниться і весь світ. Якщо ми зрозуміємо, що не буває чужих воєн і чужих смертей, то зуміємо разом з іншими народами затвердити порядок, єдиний для всієї планети, щоб більше не було небесних сотень і небесних тисяч. І щоб ніколи більше кров не ставала дешевше води.

Дописувач: Дмитрий СИНЯК

 

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

eighteen − four =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.