На донкультовском круглому столі Олеся Островська-Люта, підбиваючи підсумки своєї роботи у Фонді Ахметова (грантова програма і3) зазначила, що велика частина заявок надходила з Києва і з Західної України. Донецьк і схід в цілому був украй пасивний. Пані Островська робить висновок, що культурна активність Львова пов’язана з його прикордонним становищем, близькістю до Європи.
У мене в зв’язку з цим виникає питання – чому ж прикордонне становище Луганська чи … Донецька не стало фактором розвитку? Чому російські діячі культури (з усіма винятками підтверджуючими правило) ігнорували існування регіонів, які як тепер, з’ясовується, чи не більша Росія, ніж сама Росія? В Київ всі їздили охоче, а той самий схід, об’їжджали десятою дорогою, поки там не утворилася якась нестерпна ДНР, на яку як мухи злітаються Прилепіни (раніше бажані гості в Києві, до слова).
Чому Європі Галичина стала потрібна, а Донбас Росії не потрібен. Замість експорту прогресивних тенденцій сюди звалювався всякий непотріб. Адже вся ця новоросійська дикість зрощувалася і заохочувалася роками. І найбільше хочеться дорікнути ліберальні кола – ви зацікавилися російськомовною Україною тільки після того, як її перетворили в Мордор. Ось це найсумніше.
Дописувач:
