Життя

Просто моя бабуся любить життя

У кожній родині є хтось, хто не нагулявся. У нашій – це бабуся. Після смерті діда шість років тому ми перевезли її до себе. Мої батьки кажуть, що це долятак мститься їм за відсутність явних підліткових проблем з обома дітьми. Тобто зі мною та сестрою.

У липні, отримавши пенсію, вона на тиждень гайнула з кращою подругою на море. Вимкнула телефон і ввімкнула його тільки тоді, коли у неї скінчилися гроші. Мама ледве не збожеволіла. Довелося їхати їх забирати. При цьому тато реготав і просив бабусю наступного разу взяти його з собою.

У неї, до речі, діабет. І коли лікар почав їй про це з суворим фейсом розповідати і перелічувати, чого саме їй не можна, вона його перервала:

– А що буде, якщо я буду це їсти?

– Ви можете померти, – з найбільш трагічним і загрозливим видом сказав лікар.

– Та невже? Справді? Тобто у 86 років є така ймовірність?

Коротше вона коле інсулін і їсть що хоче.

Вона грає з мужиками у парку в шахи – й виграє! Вона співає у хорі «Веселі бабусі», ходить по театрах і відвідує усі міські безкоштовні заходи.

А недавно завела собі нового бойфренда на вісім років молодшого за себе. Тепер вони відриваються удвох. Минулих вихідних він частував її перегонами на квадроциклах. А потім вони під добру вечерю випили два літра домашнього вина і поснули, обіймаючись перед телевізором, де й були заскочені нами, як пара підлітків, коли ми повернулися з дачі. У такий спосіб дід Микола був відрекомендований родині. Мамі, якій відібрало мову, онукам, які тихо офігєвали і татові, який просто реготав, як завжди.

Роман Коляда

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

five × three =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.