30 серпня в Чорногорії пройшли парламентські вибори
Чорногорія проголосувала за зміни. Ось тільки є ризик, що замість бажаного економічного розвитку та євроінтеграції громадяни отримають повернення до похмурих часів 1990-х. Про це повідомила Наталія Іщенко на dsnews.ua.
Демократична партія соціалістів (ДПС) Чорногорії, за час правління якої країна стала незалежною і вступила в НАТО, може втратити владу – вперше за 30 років. Її біля керма замінить опозиція, яка дуже лояльна до Кремля.
Хто за кермом?
У понеділок, 31 серпня, Державна виборча комісія Чорногорії оголосила попередні результати парламентських виборів, що відбулися днем раніше. За даними ДВК, Демократична партія соціалістів, з її беззмінним лідером Міло Джукановичем, набирає трохи більше 35% голосів виборців. У той же час майже 33% – у опозиційної коаліції “За майбутнє Чорногорії”, створеної на базі вкрай проросійських “Демократичного фронту”, “Єдиної Чорногорії” і “Справжньою Чорногорії”.
Нагадаємо: В Чорногорії російський мільярдер Дерипаска забудовує берегову лінію. Чорногорці мають намір протестувати
Саме ДПС і “За майбутнє …” будуть збирати навколо себе нову правлячу більшість. Поки все говорить про те, що шанси стати біля керма вище у опозиції, а не у нинішньої влади – завдяки значному результату інших опозиційних сил.
За помірно просербських опозиціонерів зі списку з претензійною назвою “Мир – це наша нація” (основою якого стала партія “Демократична Чорногорія”) проголосувало приблизно 13%. Опозиційну платформу, креативно названу “Краса вимагає жертв” (фактично це “переупакований” проєвропейський “Громадянський рух URA”) підтримало майже 6% громадян.
Обидва передвиборних блоки будували свою кампанію на критиці діючої влади Джукановича, тому всі чекають від них союзу з блоком “За майбутнє …”, а не з ДПС. Коаліція з трьох опозиційних сил може отримати в новому парламенті приблизно 52%, або 41 з 81-го мандату, і стати правлячою більшістю.
Нагадаємо: Рекордна явка зафіксована на виборах в Чорногорії
Такий розвиток подій передбачали ще до голосування – приблизно такими були дані опублікованих незадовго до дня виборів соціологічних опитувань. Тоді ж були оприлюднені прогнози подальшого розвитку ситуації в разі, якщо беззмінний лідер Чорногорії Міло Джуканович і його команда позбудуться влади.
Бариги йдуть, приходять …
У деяких аспектах майбутнє Чорногорії виглядає досить позитивно.
Вся опозиція обіцяє позбавити країну від корупції, покарати “бариг”, забезпечити економічний розвиток, підвищити соціальні стандарти і навіть активізувати євроінтеграцію. Не секрет, що Джуканович і його партія з кожним роком все більше були схожі на мафіозну організацію, а Чорногорія – на державу “однієї сім’ї”. Прорахунки в економіці, хаос і помилки під час боротьби з коронавірусом, кумівство і “схеми”, завдяки яким представники “клану Джукановича” наживалися на очах у всієї країни … “Відправлення на пенсію” такої влади стане благом для держави та її громадян, сприятиме розвитку і процвітанню – саме на такому прогнозі наполягає більшість європейських аналітиків і медіа.
Але проблема в тому, що прихід опозиції обіцяє нові проблеми і загрози.
Основні опозиційні рухи, об’єднані в коаліцію “За майбутнє Чорногорії” – “Демократичний фронт”, “Єдина Чорногорія” і “Справжня Чорногорія” – це фактично сербські радикали, союзники Росії і противники НАТО. Частина політиків з цих партій (Андрія Мандич і Мілан Кнезевіч з “ДФ”) були причетні до організації невдалого державного перевороту після парламентських виборів в Чорногорії 2016 року – причому починався путч разом з агентами російських спецслужб. Деякі діячі відзначилися на антинатовських демонстраціях (Марко Мілачіч, “Справжня Чорногорія”).
Всі вони активно контактують з Белградом і Москвою, виступають за скасування санкцій проти РФ, за підтримку Росії на світовій арені, за вихід Чорногорії з НАТО. Але дійсно, назвати цю позицію антиєвропейською, а Чорногорію з новою владою вважати форпостом Кремля на Балканах буде не зовсім коректно, тому як навіть найбільш проросійські чорногорські політики не проти вступу Чорногорії до Європейського Союзу. Мова йде не стільки про радикальну антизахідну політику, скільки про радикалізовану і більш проросійську “кальку” з політичної платформи офіційного Белграда. “Передмістя”, політичним сателітом якого після створення нової правлячої коаліції може незабаром стати Подгоріца.
Стрибок у невідомість
Кому-то прогноз про таке політичне єднання Чорногорії з Сербією, перехід на “промосковські рейки” і відмову від євроатлантичного шляху країни на тлі помірного єврооптимізму може здатися надто зловісним. Однак це всього лише частина похмурого прогнозу.
Головна небезпека підсумків цьогорічних чорногорських виборів полягає в активізації примари Великої Сербії, якого не було видно останні 20 років, з моменту натовських бомбардувань Югославії.
Сьогодні провідником великосербської ідеї №1 стала Сербська православна церква в Чорногорії
Чорногорський парламент в кінці минулого року прийняв Закон про свободу віросповідання, за допомогою якого влада збиралася, по суті, прибрати СПЦ з постаменту головної релігії країни. Але Сербська церква, Сербія, серби в Чорногорії і всього регіону прийняли виклик і оголосили війну Джукановичу і його команді.
Нагадаємо: В Чорногорії під російськими прапорами відбулися акції протесту на захист російської церкви
З грудня минулого року в країні проходили масові акції протесту, кульмінацією яких стала протестна активність під час нинішньої виборчої кампанії. Митрополит Сербської православної церкви в Чорногорії Амфілохій перед днем виборів відкрито закликав голосувати проти “безбожної влади” і сам “перший раз за 82 роки” прийшов на виборчу дільницю – як і інші сербські церковні патріархи з чорногорським паспортом. З іншого боку, лідери коаліції “За майбутнє Чорногорії” були одночасно хедлайнерами церковних протестів, які і стали основними агітаційними майданчиками опозиції.
Такого єднання політики і релігії, політизації церкви і оцерквлення політичних сил регіон не пам’ятають з часів “революції колод” в Хорватії, коли сепаратистська Республіка Сербська Країна створювалася під прапорами СПЦ, “священної війни” (за висловом Радована Караджича) сербів Боснії і Герцеговини і битви за Косово, яка за визначенням вважається війною за святині.
