Приятелька моя, ясновельможна жінка сорока п’яти років, піддалася на вмовляння однокурсників і поїхала на зустріч випускників

Не заморочуючись дорогими рестораціями, народ вирішив відтягнутися на вечірці «Дискотека-90-х». Потрясти там животами і залишилися волоссям. За однієї умови — всі будуть в нарядах тієї незабутньої епохи. Лосини, банани, кофти «мальвіна».

Світлана Ігорівна — фінансовий аналітик, до всього підходить грунтовно, дискотека теж не привід робити все як попало, тому розстаралася на славу. Фігура (спасибі матері з батьком) досі не відторгає ні ковдр, ні люрексовых кофтинок і не входити з ними в конфлікт. Струнка, як бездомна собака (заздрю мовчки, так). По погоді цього шику і блиску Ігорівна присовокупила білу курточку і снегурочкины півчобітки. На голову наділа розкішний капронову «кінський хвіст», особа прикрасила хижими стрілами на століттях «у вухан», блискітки на щічки натрусила і швидко шаснула в таксі, щоб сусіди з переляку міліцію не викликали. На зустріч з юністю.

І понеслося … І сива ніч, і вечір рожевий, і толерантна не на часі «я люблю вас дівчатка, я люблю вас хлопчики» і, звичайно ж «на білому-білому покривалі січня».

Народ в екстазі мордується під дзеркальним шаром, лосини тріщать, люрекс вітрилами , всім добре і навіть більше. (У сумочках у дорослих дядь і тьоть, на догоду реконструкції епохи пляшки з міцними спиртними напоями. Туалет — бар, все як на шкільній дискотеці).

І тут настає момент, коли дерева знову стають великими, машина часу під назвою «Джек Деніелс» включає маховики на всі оберти, сопло Лаваля димить, якоря летять в туман. Всі. На дворі рідненький 91-й годок. Всі юні, безбашенны , і вже готові стати учасниками всіляких гормонально-кримінальних зведень.

Хтось вирішує виїхати нічним в Пітер і їде туди в плацкарті біля туалету, хтось розуміє, що якщо вісь прям щас він не попаритися в лазні, то тут йому і смерть — мчить в баню, а у кого-то , ясна річ починає свербіти дике серце, якому дві години тому потрібен був спокій, а тут різко змінилася парадигма буття і спокою різко перехотілося, а захотілося любові і щастя, нехай навіть і ненадовго.

Світлана моя не встигла приєднатися ні до ленинградцам, ні до банщикам, ні до Ларисам Огудаловым. Частка сама її знайшла і вказала потрібний напрямок. Перстом. (У долі є перст, хто не знає раптом).

Перст нічого чоловічим, і на ньому було кільце з білого металу з чорним плоским камінням. Чоловік гарно танцював віддалік і плавно водив руками в просторі, як сен-сансовская лебідь. І перстом своїм окольцованнbм зачепив Світлани Ігорівни капронову хвіст, яким вона не менш красиво трясла віддалік. І коли перстень з чорним каменем лірично налаштованого чоловіки зустрілося з волосяним чорним капроном визначилася в бажаннях жінки сталося те, що й повинно було статися…

Перстень, з трохи відійшов затискач типу «корнеровbй каст» зачепився за пристойний пук вороних}, (а діло було в енергійному танці, нагадаю) і , дивом залишилася в пазах шийних хребців глава Світлани Ігорівни залишилася без розкішного прикраси. Хвіст був вирваний, натурально «з м ясом», і лише покручені шпильки, що стирчать з-під кущика , стягнутого для надійності аптечною гумкою, живих волосся стирчали з її так раптово осиротілої голови.

Танцюрист Диско, у якого раптом на пальці зросли ворое волосся, придбання порадів не відразу, у вихорі лихого танцю не до цього. А, помітивши, почав, як потрапив під тисячу вольт електрик ламатися тілом і рукою, в надії позбутися від страшної чорної тварі, яка забажала зазіхнути на його ювелірну прикрасу і перст, прикрашений їм. Світлана Ігорівна теж зі свого боку зробила якісь дії, а як-то — впала від несподіванки і сили інерції на підлогу і зробивши там кілька, здавалися з боку танцювальними, рухів тіла (брейк-дансом мало кого здивуєш на такому заході. Людина не падає — він танцює) підскочила до сен-сансовскому лебедю і почала відривати свою сирітку-зачіску від долоні незручного плясуна.

Напруження наростало і під звуки душевырывающей композиції «Вулиця троянд» хеві-метал-групи «Арія» Ігорівна піднатужитися і рвонула свою волосню з усім ретельністю. Ну звичайно, вона перемогла. Зачіска з «кінського хвоста», щоправда, за годину битви пройшла кілька етапів перетворення, повернулася до своєї господині у вигляді набивання матраців, але кого це хвилювало в тій момент. Ласкаво натисніть повернулося до хазяєчці — фінансовому аналітику.

Чоловік же, навпаки, отримав більш значний збиток. «Корнеровый каст» розчепірив свої зачіпки і прекрасний чорний-пречерный камінь залишивши гніздечко і осиротив колечко. Впавши чорний камінчик на підлогу антрацитовий і зник, як і не було його. Чоловік засмутився. Подивився на палець з бескаменным колечком, потім на Ігорівну і вставши на коліна, якраз в кульмінаційному крику соліста Арії : «Я люблю і ненавиджу тебяяя, воуовоуо!», як раз перед басовим соло, де душа рветься на тисячу бездомних котиків. Ігорівна, не так давно вийшла з складної фігури нижнього брейк збагнула, що на коліна чоловік опустився вимушено, як і вона у свій годину , підкоряючись законам фізики. А вона хоч і фінансовий аналітик, альо все ж баб..(виправлено) жінка з душею і здібний. Збагнула, що чоловік шукає і поповзла до нього назустріч, не шкодуючи лосин.

— Вам допомогти?!, — проорала Ігорівна , перекриваючи басова соло.
— Допомогла вже, спасибі! — гаркнув у відповідь чоловік.
— Не кричи на мене, розчепірив пальці на весь танцпол, трохи голову мені не відірвав! — волала ображена тоном випадкового співрозмовника Ігорівна.
— Волосся і зуби треба мати свої в цьому віці, — огризнувся дядько, — размахалась тут своїм помелом!

Ігорівна зрозуміла, що допомога чуваку не потрібно і, вставши з колін , вирушила в клозет поправляти непоправне.

Вибравшись з-під магії дзеркального кулі, Ігорівна продефілювала в дамську кімнату войовничо розмахуючи пошарпаним хвостом з еко-капрону. Перст долі і тут не залишив жінку в спокої і впевнено заштовхнув її в чоловічий туалет, де за дивним збігом обставин нікого не було. Настінні пісуари нітрохи не збентежили Ігорівну , вирішила, що це біде . Вона в три хвилини зачесала свій понівечений хвіст, розпрямити шпильки і знову перетворилася в королеву-вамп. Тут же викликала таксі, пора і честь знати, наплясалась до крові і, як водиться, «на доріжку», зайшла в одну з кабінок.

— …Саня, та я не знаю, що робити! Чорт мене смикнув надіти туфельки, Сірий, брат, приїхав на один день, кинувши його на столику… Та не гогочи ти, воно у нас «щасливим» вважається, від діда по старшинству переходити… Сам ти дурень, гарний іржати, допоможи ювеліра знайті. Саня вранці відлітає!

Ігорівна , зачаївшись в кабіні, вислухала весь діалог до кінця, секунду подумала, розправила зморшки на лосинах і голосно вийшла з кабінки.

— Я вам допоможу, поїхали, є у мене гарний ювелір!

Мужик-страждалець вже встиг влаштуватися у настінного пісуару і категорично не зрадів доброї новини, яку приніс йому з кабінки Ігорівна.

— Жінка! Ви хоч відверніться чи що, — простогнав мужик, вже не може зупинити процес.
— А, так, вибачте! А що ви робите в жіночому туалеті?!— підтримала світську бесіду Ігорівна, повернувшись спиною до потерпілого.

Мужик похмуро подивився в брудну після кульбітів нижнього брейка спину божевільною молодички і ввічливо мовив.

— Ти йди на двері із зворотного боку глянь і там мене почекай.
— Гм… Переплутала… Це від нервів, вибачте…

Наступні півгодини Свєтка розшукувала свого приятеля-ювеліра, мужик сумував поблизу. Вибір у нього був невеликий, серед ночі знайті не сплячого майстра з ремонту колечок знайті складно.

Светкин шкільний дружбан , діамантових справ майстер не спар і готовий був допомогти відремонтувати, але виявилося, що їхати за місто. Далеко. Сто кілометрів у бік Калуги.

— Їдемо?!
— Їдемо… Вибору немає. Не знаю, чи дякувати вас, то злитися… Нам ще потрібно до ранкового рейсу встигнути потім в Шереметьєво…

Світлана в черговий раз дякувала Господу, що вона не заміжня. Одна морока ці вічно сумніваються мужики. Таксист, чимало здивований радикально зміненого маршруту, все ж погодився відвезти пару невдах , які запропонували просто казковий гонорар за складний маршрут від клубу до Калуги, а потім до Шереметьєво.

— Олексій, — на п’ятому ятдесятому кілометрі представився вже трохи охолола чоловік.
— Світлана… Ігорівна…
— Та вже після того, що між нами сталося, яка ти вже Ігорівна.. Світла ти, — і Олексій вперше посміхнувся. Добре посміхнувся.

І вісь тут вісь всі. На п’ятому ятдесятому кілометрі Калузького шосе Ігорівна відчула себе дуже незатишно. У брудній білій куртці, капроновому хвості і блискучих лосинах.

Олексія не можна було назвати красенем, але посмішка… Посмішка була приголомшлива і голос. Від такого голосу хвости з голів самі відлітають, без механічного впливу.

Залишилися п’ятдесят кілометрів він розповідав Ігорівні історію кільця, яке було зроблено для його прадіда пітерським ювеліром, ще до революції з рідкого металу, з рідкісним каменем, абсолютно плоским, таким, що не піддається ні подряпин, ні від ударів. І передавали це кільце старшого в роду. Перстень носити його старший брат, ненадовго приїхав до Москви у справах і випадково , похапцем, залишив його столі. Дарувати-втрачати-продавати кільце за сімейною легендою ніяк не можна. Біда буде.

— Я його просто приміряв, не збирався в ньому йти в клуб, так і в клуб не збирався, колеги наполягли, підтримати корпоративний дух. Підтримав..

До глибокої ночі, десь під Калугою, величезний, як ведмідь ювелір крутив у величезних своїх пальцях важко поранену сімейну реліквію Олексія. Важко зітхав, жував губами, набирав повітря, щоб щось сказати, не говорив, шумно видихав.

— Свєтка, ідіть ви в баню. Та не зыркай ти так, у мене лазня з вечора истоплена, ще гаряча. Поки я метикує буду що і як — попаритися. Олексій, підкинь там, для спечу. Візника свого теж кличте, нехай людина з дороги відігріється. А, так, Лех, там у передбаннику в холодильнику медовуха. Хороша. Після лазні — краще й не треба.

Баня, розміром з хороший пятистенок проковтнула трьох мандрівників . Чоловіки підкинули дров, Ігорівна, поки лазня «доходила» порастрясла хазяйські запаси і у великому передбаннику, біля каміна накрила стіл.

Напарившись, розлили по великих пивних кухлів медовухи . Добре пішла. Пінна, холодна, солодка, трохи з гіркуватістю (з гречаного меду робили).

— Готово! — в передбанник увійшов ювелір, — приймай роботу!

— Спасибі! Дякую, ви мене від вірної смерті врятували! — Олексій потягнувся за гаманцем.
— Відставити! — гаркнув золотих справ майстер,
— Їй спасибі кажи, не взявся б для кого іншого. Збирайтеся, а то Шереметьєво вас не прийме. Світло, сумку захопи, я там зібрав кой-чого у дорогу вам. Щоб веселіше було їхати.

Швидко зібралися, стрибнули в машину і помчали. Телефон Олексія розривався від дзвінків брата, костерившего його на всі лади.

— Та кинь ти виправдовуватися вже, чи встигнемо ми до літака, — обертається таксист. — Ігорівна випитує з сумки, зібраної турботливим ювеліром запітнілу пляшку медовухи і пляшку вишнівки». Бутерброди з м ясом і салом. Ігорівна, не знайшовши в сумці склянки п’ятому є з пляшки «за знайомство, за зустріч», закушує.

І в одну мить все зникає. Темно.

***
Ігорівна летить і летить по якомусь страшному чорного тунелю, намагається кричати, але пересохлий рот не відкривається і навіть сіп не зривається з її знекровлених губ. Вона намагається поворухнутися, але марно. Окремо від тіла вона відчуває одну зі своїх рук, але визначити — права чи ліва, не може. Долоню непізнаною руки знаходить чутливість і Ігорівна відчуває тепло, потихеньку починає ворушити байдужими ще, немов відмороженими пальцями, а пальці плутаються в чомусь пружно-кошлатого. Повертається нюх і в ніс просочується противний запах чого-то жарко-нутряного, знайомого, але невизначеного.

— Так, — мозок Ігорівни починає функціонувати слідом за кінцівкою, — Танці, кільце, ювелір, лазня, дорога в аеропорт…Ааааааа, Божечка, миленький, за що? Аварія!!! Ми потрапили в аварію!!! Господи, де я?! Я в реанімації або я померла?! Судячи зі смороду і вовни під рукою я вже в пеклі… Господи, прости мене, Господи, я не хочу в пекло, я додому хочу!!! Аааааыыыыууу…

І тут безмовний крик переходити у справжній, мирської сиплий виття. Ігорівна відкриває очі і починає кричати вже хорошим мужицьким басом. В очі дивиться їй чорт. Цей бородатий чорт.

— Ооооу, згинь, нечиста морда, я була хорошою дівчинкою!

Тут до Ігорівни доходити, що очі-то вже щосили дивляться, а руки з ногами щосили ворушаться. Нечистим, які очікують Ігорівну біля дверей пекла виявився її улюблений ердель Мирон, якого добу ніхто не вигулював і який був готовий прикинутися хоч кім, лише б його вивели на двір. Передоднем пекла — передпокій в квартирі Ігорівни, де на «икеевском» килимку «Ласкаво просимо » вона мирно спочивала, поки пес не розбудив її.

Постогнуючи і підвиваючи Ігорівна встала на карачки і незграбними стрибками рушила в бік кухні. Рот зсередини перетворився в муфельну піч, яку забули вимкнути.

Проповзаючи повз величезного, в повний зріст дзеркала в передпокої Ігорівна навмисно відвернулася, щоб не вмерти зі страху вже по-справжньому. Біда наздогнала її , коли вона ціною неймовірних зусиль намагалася підтягнутися на стільниці, для того, щоб прийняти вертикальне положення. Вивівши підборіддя в положення «на планку» Світлана ніс до носа зіткнулася зі своїм, викривленим відображенням у дзеркальному металевому чайнику. Крикнувши чайкою , Ігорівна пішла під стіл. У кутку, не довідується свою добропорядну господиню, присівши і трясучись від жаху, інтелігентна собака Мирон виливала з себе добову калюжу на ламінат кольору «морозна свіжість». На стільниці, підтягнувшись з десятої спроби Ігорівна виявила записку. «Світла, спасибі за ВСЕ «. «Все» було підкреслено двома замашними лініями залишало для самотньої жінки великий простір для роздумів.

Троє діб відходила Ігорівна від внутрішнього ганьби, а потім все призабулося і владналося. Іноді вона згадувала чарівного й усміхненого Олексія, але це було все так, несерйозно і трохи соромно.

***
Через півроку Ігорівну підвищили і перевели в головне управління аналізувати фінанси вже на більш високому рівні. На прийом до генерального директора планово викликали ще кількох провідних фахівців, з якими Ігорівна у адміністратора очікувала аудієнції. Директор, як це й водиться у начальницьких — затримувався. Через півгодини очікувань вона вийшла на хвилинку попудрити щічки». Місце для припудрювання знаходилося в кінці коридору, куди Ігорівна і рвонула, щоб не пропустити приїзд генерального. Швидко заскочила у відкриті двері, що зачинилися зсередини.

— Жінка, це чоловічий туалет! Жіночий навпаки! — Біля навісного пісуару стояв Олексій… — Ігорівно!!! Ти?!! Ааааа!!!! Стій! Стій, я сказав!!! Не йди!!!

Ігорівна, вирвавши ручку «з м ясом», одним стрибком перескочила в «жіночий зал» , забувши навіщо вона туди йшла.

— Свєтка, відкривай! Відчиняй, я сказав! У мене п’ять хвилин, люди чекають!!!

В голові Ігорівни вогняними сполохами металися слова записки «спасибі за Все», серце тарабанило перфоратором , вибиваючи ребра.

— Ігорівна, я зараз двері выломаю, виходь! — тихо прошепотів у одвірок Олексій.
— Зламає, — сумно подумала Свєтка. — І вийшла.
— Світло, ти як тут опинилася?! Світло, ти тільки не тікай, я тебе прошу. У мене зустріч зараз, хвилин на тридцять, не більше, ти почекай у адміністратора, секретар тобі чай, кава подасть. Не йди, Світло, добре?

Олексій волок неупирающуюся Ігорівну прямо в кабінет генерального.

— Добрий день всім, вибачте, що затримався, справи. Катя, вісь цю даму відпоїти чаєм і не відпускати, поки я не закінчу.
— Олексій Ілліч, ця, гм, дама — наш новий керівник аналітичного відділу Світлана Ігорівна, навряд чи вона раніше вас звільниться, — посміхається секретар.

***
Ігорівна Ілліч і вісь вже півроку живуть разом. Страшну історію про те, як же вони все-таки дісталися до аеропорту розповів брат Олексія, пристойний і серйозний чоловік. За сорок хвилин до його вильоту в аеропорт увірвалися два дуже п’ятому дерев’яних і дуже брудних людини. Один із людей, ніс у руках кінський хвіст, розмахуючи ним, як прапором, другий чоловік пив з пластикової пляшки каламутну жовту рідину і смачно заїдав її хлібом з салом. Ці брудні веселуни вручили Олександрові кільце і помчали «продовжити банкет».

Зі слів Олексія, по дорозі «на банкет» у нього свідомість відключилася і що було далі, він не пам’ятає.

Ігорівну, як ми вже знаємо, вирубило ще в машині, десь під Калугою.

Історія записки відкрилася пізніше, коли через вісім місяців після цих доленосних подій, до Світлані з’єднання явився таксист і повернувши їй борг у п’ятдесят тисяч рублів, які вона в нестямі йому люб’язно зайняла, благополучно забувши про це. А людина, яка мало того, що в письмовій формі подякував, так ще й гроші повернувши. Чесну хлопець. Завдяки йому і стало відомо, що Свєтка з Олексієм після аеропорту благополучно заснув в машині і він їх розвіз по адресах. Як йому вдалося дізнатись ці адреси у катастрофічно п’ятому дерев’яних людей — Бог вість, альо на ті він і таксист. Це його робота.

Кільце, як розповів ювелір, було копійчаним і гроша ламаного не варто було в базарний день. Не захотів засмучувати ні Ігорівну, ні господаря кільця, які приїхали за сто верст лагодити сімейну реліквію. То чи прадіда хтось обдурив, то прадід всім казок наплів про дорожнечу кільця, невідомо. Але факт залишається фактом — Олексію і Ігорівні без цього кільця ніколи б не зустрітися. А, так, ще ж капронову хвіст і дискотека 90-х, точно! А це вічні цінності, поки ми живі, звичайно.

Автор: Уляна Меньшикова

Блок кнопок «Підписатися» і «Коментувати»

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

one × 1 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh