«Яка користь із посту, якщо ми провели його без добрих діл?
Коли хтось скаже: «Я постив цілу Чотиридесятницю», то ти скажи: «Я мав ворога і примирився, мав звичку злословити й покинув її, мав звичку божитися і позбувся тієї поганої звички»
Св. Йоан Золотоустий
Кожного року, наближаючись до Чотиридесятниці, християни роздумують над тим, як краще і з більшою користю для душі провести цей благословенний період, щоб згодом достойно відсвяткувати Воскресіння Господнє. Це особливий час для духовного зросту, для наближення до Господа, для покаяння за всяке допущене зло – подумане, сказане чи вчинене – для аналізу та зміни нашого особистого життя, для духовних вправ, для впорядкування способу мислення, для зміни нашого відношення до Господа і до ближніх.
Сам Господь наш Ісус Христос, що усамітнився на сорок днів у пустині і був спокушуваний дияволом, дав нам приклад боротьби зі спокусами, щоб витривати у благодаті. А Церква, як наша Мати, дає нам три особливі засоби, які реально допомагають у боротьбі зі спокусами і їх ми знаходимо у кожному Катехизмі під назвою «головні добрі діла», тобто йдеться про піст, молитву і милостиню.
Тому, забігаючи наперед з відповіддю на запитання «Як краще і з більшою користю для душі провести цей благословенний період?», можемо відповісти так: необхідно вправлятися у головних добрих ділах – більше молитися, більше стримуватися і, зокрема, в їжі, напитках, розвагах, більше і щедріше чинити милостиню. Навчає нас Святий Йоан Золотоустий: «Яка користь із посту, якщо ми провели його без добрих діл? Коли хтось скаже: «Я постив цілу Чотиридесятницю», то ти скажи: «Я мав ворога і примирився, мав звичку злословити й покинув її, мав звичку божитися і позбувся тієї поганої звички».
Отже, одним з трьох головних діл є піст. Але родзинкою посту є чеснота стриманості, тобто людина вправляється, щоб себе стримувати, контролювати, добровільно відмовлятися від чогось, навіть дозволеного. Інколи людина думає, що повинна стримуватись лише від злого, однак час посту – це час стриманості і від дозволеного: «Усе дозволене, але не все корисне; усе дозволене, але не все будує» (І Кор 10,23). Людина, яка практикує стриманість, набуває згодом чесноту і їй стає легше відмовлятися від злого. Святий Іван Золотоустий каже, що «значення посту полягає не у стриманості від їжі, а в усуненні гріхів. І хто обмежує піст тільки стриманістю в їжі, той властиво безчестить його». Святий запитує: «Ти постиш? Докажи мені це своїми ділами! Якими, скажеш, ділами? Коли побачиш бідного, дай милостиню. Коли маєш ворога, примирися! Коли побачиш свого друга щасливим, не завидуй! Коли побачиш гарну жінку, пройди мимо. Хай постяться не тільки уста, але слух, зір, ноги, руки та всі члени нашого тіла… Що за користь, коли ми стримуємося від птиць і риби, а гриземо і з’їдаємо братів».
Отже, входячи в час посту, щоденно практикуймо стриманість від зла, від гріхів, від непотрібних, а інколи і грішних розваг, від гніву, від шкідливих балачок «про все і про всіх», від осуду, критики і обмов наших ближніх, від витрачання грошей на непотрібні речі, розваги чи забаганки, від витрачання часу в інтернеті чи соцмережах, від лінивства, від поширення негативу. Тут можна ще довго продовжувати, однак кожна людина у совісті розуміє, що нестриманість веде до упадку і кожна людина по-особливому переживає різні спокуси проти стриманості. Тому важливо, щоб ми зуміли розпізнати у чому саме ми потребуємо стримуватися? А як не знаємо, то, можливо, запитаймо наших ближніх. Їм, інколи, краще видно J.
Ще одним головним добрим ділом є молитва. Багато хто з нас скаже, що молитися ми все ж-таки вміємо. І, можливо, це правда. Однак час посту є сприятливою нагодою для вправляння у цьому доброму ділі – молитві. Головне в молитві – це спілкування з Богом, тому дуже важливо є себе перевіряти, чи я дійсно спілкуюся з Богом, чи моя увага в певний період дня є посвячена виключно Господеві? Чи я вмію «діалогувати» з Богом?
У наших міжособистісних стосунках часто дратує те, що спілкуючись з іншими людьми, ми помічаємо, що люди в той час думають про своє, слухають і не чують, постійно перебивають і доповнюють, тобто немає справжнього спілкування. У нашій молитві також може так статися, що ми виконуємо певні обряди, цитуємо певні завчені чи написані молитви, однак серед того всього бракує саме спілкування і особистої уваги до нашого Господа. Як же в цій ситуації реагує Господь? Як Господь сприймає наш «монолог»?
Час посту – це нагода перевірити нашу молитву, перевірити ефективність часу, призначеного на молитву – на розмову з Богом. І тут є важливо пригадати ще один момент зі Святого Письма: щоб наша молитва була вислухана Богом, треба бути в мирі з нашими ближніми, тобто не тримати зла і гніву ні на кого. Читаємо в Євангелії слова Ісуса Христа: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт 5,23-24). Тому вправляючись у молитві, стараймося більше часу приділити цій духовній вправі, контролюймо нашу уважність, поборюймо нашу розсіяність.
Милостиня також належить до головних добрих діл, які необхідно практикувати, особливо в часі посту. Саме час посту спонукає нас чинити діла милосердя, які можуть стосуватися тіла нашого ближнього або ж душі. З Катехизму Церкви ми знаємо, що існують сім діл милосердя для тіла і сім для душі. І саме їх ми покликані практикувати, здійснювати конкретно і здавати звіт перед Господом.
Ісус Христос стукає до серця і душі кожного свого учня і нагадує: «Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт 6,1-4)
Також є дуже цінними слова апостола Петра: «Насамперед майте велику любов один до одного, бо любов силу гріхів покриває. Будьте гостинні один до одного – без нарікання. Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв» (І Петра 4, 8-10). Через діла милосердя, через милостиню Господь нам може «покрити», забути, простити багато гріхів, як каже св. Григорій Назіянський: «Милосердні мають ключ до скарбниці ласк Божих». Звичайно, що висповідати гріхи необхідно у сповідальниці перед священником, але власне діла милосердя, милостиня може стати таким гарним жестом надолуження за вчинене, сказане чи подумане зло з нашого боку і є переблаганням за наші гріхи.
Тому, дорогі друзі, дорогі християни – піст ми розпочали і перед нами час для вправляння у добрих ділах. Користаймо цей період, щоби дійсно виробити в собі добрі звички через щоденне практикування оцих трьох добрих діл – молитву, піст і милостиню, щоби завершивши цьогорічну Чотиридесятницю, ми дійсно мали вкорінену звичку краще і глибше молитися, стримуватися від всякого зла у думках, словах і ділах, а також, щоб мали звичку чинити діла милосердя і подавати милостиню, тобто щоб вміли ділитися всім, що маємо і що посідаємо – і матеріальними і духовними дарами.
Завершую наше роздумування словами Святого Василія Великого: «Справжній піст — це віддалення від себе злого, здержливість язика, стримання себе від гніву, здавлення в собі лихих пожадань, обмови, брехні, кривоприсяги. Бути вільним від тих речей — це справжній піст. І саме в цьому лежить добро посту». Амінь.
о. Йосафат Бойко, ВС
