Україна – країна, де не терплять злодіїв і злочинців при владі. І нетерпіння українців не закінчується на порозі кухні, а виливається на площі.
На площі виходять не кілька людей, а багато тисяч.
Вони вимагають дотримання Конституції і своїх свобод не до вечері (бо завтра на роботу), а стояти до останнього, якщо треба, то стояти місяцями, поки не домагаються справедливості. Жити серед людей, у яких є почуття власної гідності – це круто.
Україна – країна, де офіційно комуністичний режим був визнаний злочинним і проводитися політика декомунізації. Там немає вулиць Леніна, черг до пам ” ятників Сталіна, мироточащих бюстів і трупів кривавих диктаторів, гниючих посеред країни. Там не впиваються і не пишаються війнами минулого, там немає постійних стогонів про ті, “яку країну втратили”. Замість цих стогонів – впевнений тон про країну, яку належить побудувати, не озираючись назад. Жити серед людей, у яких є совість і прищеплюється імунітет до пропаганди – це важливо.
Там йде війна і окуповані величезні шматки території. Вже три роки держава Україна знаходиться в постійному стресі, терпить величезні економічні збитки, колосальні перевантаження, як моральні, так і матеріальні. І не дивлячись на це розвивається, не втрачає силу духу, не втрачає свого обличчя. Жити серед вільних людей – це і значить жити.
Україна – це держава з дивним потенціалом. Так, звичайно, ще багато що належить зробити, безліч проблем і завдань сьогодні на плечах українських чиновників і простих громадян. А ви спробуйте мати країну-сусіда, найбільшу за площею країна світу і саму божевільну і безпринципну імперію, яка коли-небудь існувала. Спробуйте розвиватися в умовах спроб геноциду і окупацій. В умовах війни.
Для мене Україна і Росія – це небо і земля. Небо і підземелля – так точніше. Тому не знаю, де я опинюся і коли я опинюся, але жодного разу не пошкодую, якщо стану частиною це розумного і вільного суспільства. Частиною країни, яка з часом стане прикладом громадянськості і демократичності для всього світу. Переконаний у цьому.
