Коли він зламався перший раз, я подумав – з ким не буває. Перехвилювалися. Коли він зламався вдруге, я подумав – всяке буває. Недогледіли.
А сьогодні вранці він зламався в черговий раз і я подумав – який сором і ганьба.
Так просто.
Втоптали ідею в лайно.
Втоптали працю сотень людей будували цю дорогу в лайно .
Втоптали в лайно позитивний проект.
Втоптали в лайно тих хто це урочисто відкривав і обкатував.
Зрештою втоптали в лайно імідж країни, яка під цим проектом поставила свій підпис і людей, які цього експресу повірили і ним скористалися.
Вранці.
Моя знайома поїхала в аеропорт цим новим супер швидким поїздом-експресом Київ-Бориспіль і запізнилася на годину від заявленого часу.
Він знову встав.
Встав на виїзді з Києва.
Що приїхав локомотив виконував функцію тягача.
Перехожі пішки обганяють експрес і сміються фоткатючись на цьому сумному тлі.
Пасажири сидять усередині проходили онлайн реєстрацію на свої рейси через провідників поїзда.
А люди читають новини про чергову поломку експреса вже точно вирішили цим зручним і швидким сервісом не користуватися.
Експрес в аеропорт, який не в змозі вчасно приїхати – це все одно що світло яке вимикається в операційній під час операції.
Те що повинно було стати швидким і зручним, стало повільним і проблемним.
Ну не ПіАРТ ви завчасно.
Ну не женіть коней щоб швидше перерізати червону стрічку.
Ну дайте проекту пройти обкатку.
Ну провіз перших 100’000 людей без запізнень і поломок.
А потім встаньте і гордо скажіть – ми це зробили!
Добрі справи люблять тишу.
А ви кричите про них на всіх кутах, а потім маєте блідий вигляд.
Олексій Давиденко
