Другий день перебування Папи Франциска в Таїланді завершився Євхаристійним богослуженням, проповідуючи під час якого він у контексті ювілею місцевої Церкви поділився думками про те, що означає бути учнями-місіонерами.
Учень-місіонер не є ані «найманцем» віри, ні «вербувальником» прозелітів, але жебраком, який визнає, що йому не вистачає братів, сестер і матерів, з якими він би міг святкувати невідкличний дар примирення, який дає Ісус. На цьому наголосив Папа Франциск, проповідуючи у четвер, 21 листопада 2019 р., під час Святої Меси на Національному стадіоні Бангкока, якою завершився другий день його перебування в Таїланді. На Євхаристійне богослуження зібралося зібралось коло 60 тисяч вірних, які розмістилися на двох стадіонах спорткомплексу. Прибули, серед інших, місіонери із сусідніх країн.
Члени нашої сім’ї
«Хто моя мати й хто брати мої?» – це Христове запитання стало відправною точкою для роздумів Святішого Отця, який зауважив, що Спаситель ставить запитання про очевидні, на перший погляд, речі: хто є членом нашої родини? Й відповідає: «Хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати». Таким чином, Він розбиває не лише тогочасні релігійні обумовлення, але й будь-які надмірні претензії на те, щоб «могти втішатися винятковими правами на Нього». «Євангеліє – це запрошення й безкорисливе право для всіх тих, які хочуть слухати», – наголосив проповідник, додавши:
«З подивом слід зазначити, що Євангеліє виткане із запитань, які намагаються розворушити, потрясти та заохотити учнів пуститися в дорогу, щоби відкривати істину, спроможну давати й породжувати життя. Це запитання, які стараються відкрити серце та круговид на зустріч із новизною, набагато кращою від тієї, яку можна собі уявити».
Набагато більша родина
Саме так, за словами Папи, трапилося із першими місіонерами, які вирушили в дорогу й прибули на ці землі. Прислухаючись до Божого слова, вони збагнули, що належать до «набагато більшої родини, ніж та, що породжена узами крові, культури, регіону чи приналежності до визначеної групи». Тож вирушили на пошуки «членів цієї своєї родини, яких вони ще не знали». Для цього було необхідним серце, спроможне подолати все те, що вносить поділи, аби виявити «численних матерів, братів і сестер тайців, яких не вистачало за їхньою недільною трапезою». Не лише з огляду на те, що вони могли їм дати, але також на те, «чого потребували отримати від них для зростання віри й розуміння Святих Писань».
«Без цієї зустрічі, – зауважив Глава Католицької Церкви, – християнству не вистачало би вашого обличчя; забракло би співу, танців, що виявляють тайську усмішку, настільки характерну для ваших земель. Так вони краще розгледіли сповнений любові задум Отця, що є набагато більшим від усіх наших обрахунків і прогнозів й не обмежується жменькою людей чи визначеним культурним контекстом. Учень-місіонер не є найманцем віри, ні вербувальником прозелітів, але жебраком, який визнає, що йому не вистачає братів, сестер і матерів, з якими святкувати й відзначати невідкличний дар примирення, який Ісус дарує нам усім».
Не ностальгія, а полум’я надії
У цьому контексті Святіший Отець згадав про 350-річчя створення Апостольського вікаріату Сіаму. Він зауважив, що лише двоє місіонерів зуміли посіяти зерно, яке з цих давніх часів зростає та проростає в розмаїтті апостольських ініціатив, що зробили свій внесок в життя всієї країни.
«Ця річниця не є ностальгією за минулим, але полум’ям надії, щоби в теперішності також і ми могли відповідати з такою ж рішучістю, силою та довірою. Це святкова та вдячна пам’ять, яка допомагає нам з радістю виходити, щоб ділитися новим життям, що походить з Євангелія, з усіма членами нашої родини, яких ще не знаємо,», – мовив проповідник.
Обійняти всіх членів великої родини
За словами Папи Франциска, ми стаємо учнями-місіонерами тоді, коли вирішуємо стати живою частиною великої родини Господа, Який не боявся сідати за стіл разом з грішниками, щоб запевнити їх, що «за столом Небесного Отця» є місце також і для них, доторкався до тих, кого вважали нечистими, й дозволяв їм доторкатися до Себе. В цьому контексті він згадав про дітей та жінок, наражених на проституцію та торгівлю людьми, «спотворених у своїй найглибшій гідності», про молодь, що потрапила в неволю наркотиків і відсутності сенсу, про мігрантів, про всіх тих, «які почуваються забутими, сиротами, покинутими».
«Вони є членами нашої родини, нашими матерями й нашими братами й сестрами; не позбавляймо наші спільноти їхніх облич, ран й усмішок, їхніх життів; і не позбавляймо їхні рани милосердного помазання Божою любов’ю. Учень-місіонер знає, що євангелізація не полягає в додаванні нових членів, ні в тому, щоб виглядати могутніми, але в тому, щоб відчиняти двері для того, аби жити й ділитися милосердними й цілющими обіймами Бога-Отця, Який вчиняє нас родиною», – підкреслив Папа.
