Не потрібно боятись говорити правду про наше життя, усвідомлюючи наші гріхи, та сповідатись із них Господеві, просячи у Нього прощення. До цього закликав Святіший Отець, проповідуючи під час Святої Месу у ватиканській резиденції «Дім Святої Марти» у четвер, 28 вересня 2017 р. До цих думок Святішого Отця натхнув євангельський уривок з Євангелії від святого Луки, де розповідалось про реакцію царя Ірода на проповідування Ісуса Христа.
Проповідник пригадав, що деякі із сучасників Ісуса були переконані, що Він – це Іван Христитель, який воскрес із мертвих, чи пророк Ілля, інші вважали Його одним із давніх пророків, що встав із мертвих. Цар Ірод не знав напевно, ким був Ісус, але відчував у серці, що Він не є звичайною людиною. І тут не йде мова про звичайну людську цікавість Ірода, але про докори сумління: він бажав побачити Ісуса, щоб заспокоїти свою совість. Цар вирішує заспокоїти своє сумління, яке йому докоряло смертю Івана Христителя, іншим злочином, йдучи на інше вбивство з причини страху.
Папа наголосив, що докори сумління не є звичайним пригадуванням чогось, але раною: «Раною, яка болить, якщо ми вчинили зло у житті. Але вона є прихованою раною, якої ми не бачимо». Її не бачить навіть той, хто є її носієм. А з часом людина її знечулює. Коли ця рана починає боліти, то людина відчуває докори совісті, вона не лише свідома того, що вчинила зло, але відчуває це у своєму серці, тілі, душі, у своєму житті. І тут з’являється спокуса заглушити цей біль, щоб не відчувати того болю з причини вчиненого зла.
Проповідник наголосив, що відчувати той біль сумління, чути, що воно нам щось говорить, є благодаттю. Ніхто із нас не є святим, кожен із нас схильний дивитись на гріхи наших ближніх, а не на свої особисті. Однак, ми повинні, як зазначив Папа, охристити нашу рану, тобто дати їй ім’я. У молитві слід проаналізувати своє життя, а коли не зауважуємо, де саме знаходиться ця рана, звідки походить біль докорів сумління, необхідно звернутись до когось, хто б міг нам допомогти вийти із цієї ситуації. Коли людина розуміє, що вчинила те чи інше, що є злом, називаючи свій вчинок по-імені, то це є покорою перед Господом Богом і Він розчулюється перед такою нашою поведінкою покори, що конкретно вказує та визнає скоєні злі вчинки. Лише дозволяючи, щоб правда вийшла наверх, можна зцілитись, вилікувати рану нашого сумління.
Тому, наголосив Глава Католицької Церкви, потрібно навчитись звинувачувати самих себе, дозволяючи правді вийти на яв, не боятись докорів сумління, що є симптомами спасіння, а навпаки, слід остерігатись поведінки, яка спонукає замаскувати наші злі вчинки, приховати їх та придушити голос сумління. «Нехай Господь дасть нам благодать мати сміливість себе звинуватити, щоб, таким чином, вийти на шлях прощення», – мовив на завершення проповіді Папа Франциск.
