Отець Ярослав Рохман: Дружини воїнів АТО повинні допомогти своїм чоловікам повернутися з війни: з того часу – в цей час

Голова Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської архієпархії УГКЦ  о. Ярослав Рохман відомий як голова Руху «За тверезість життя» Івано-Франківської архієпархії УГКЦ, капелан центру паліативної допомоги. А останнім часом додалася також праця капеланом у групах взаємодопомоги дружин учасників АТО. Він є духівником таких груп в Івано-Франківську та Галичі, а ще окрім того в Галичі опікується групою взаємодопомоги батьків загиблих в АТО. Чому духовно-психологічна підтримка і реабілітація потрібна не лише військовим, а й їхнім дружинам, як жінки спілкуються на принципах «Рівний – рівному» і шукають відповіді на непрості проблеми, що виникають в родинах після повернення чоловіків з АТО, як вони можуть допомогти своїм чоловікам адаптуватися до нового життя – про це у розмові з о. Ярославом Рохманом.

 – Ми більше звикли говорити про реабілітацію військових, що повертаються з війни. Ви ж взяли під опіку їхніх дружин. Чому? Як виникла ідея створення таких груп?

– Відколи почалася у нас війна з Росією, виникла велика потреба реабілітації бійців. На жаль, держава цю реабілітацію не здійснює повною мірою. А в нашій Церкві була утворена Комісія у справах душпастирства Патріаршої Курії УГКЦ, яку очолив Владика Богдан Манишин, щоб займатися проблемами реабілітації. Тоді ж стало зрозуміло, що є ще одна прогалина – жінки, які чекають своїх чоловіків-військовослужбовців, які не знають, якими вони повернуться, які не знають, що потрібно зробити, аби їх якісно прийняти і адаптувати, соціалізувати для нового життя.

– І, очевидно, в кожній родині своя історія і водночас ці історії подібні, виникають схожі виклики і питання.

– Спробуймо це уявити коротенько. Боєць, який півтора року є на фронті і повертається додому – він втомлений, він звик за цих півтора року (а для набуття звички, за словами психологів, достатньо 21 дня) чітко виконувати накази, жити в польових умовах, для нього не існує питання якихось закупів, у нього все чітко – є бойове завдання і всі другорядні справи його не цікавлять. І коли він повертається додому, він живе тим звиклим життям. Це раз. Друге – з війни не можливо повернутися, щоб не було травми.

– Не тільки фізичної…

– Я як капелан говорю зараз про духовні, психологічні травми. Я не кажу, що ця людина повертається якоюсь неадекватною, але вона повертається іншою. Якщо сім’я зрозуміє це, то може стати добрим ресурсом для відновлення бійця, якщо ні, то, навпаки, може стати тригером і ситуація загострюватиметься.

– Боєць повертається іншим… Конкретніше – яким?

– Він повертається зі зміненим складом свого розуму, зі зміненою поведінкою, а особливо зі зміненим світосприйняттям. У нього дуже часто загострене почуття справедливості, а до дріб’язкових проблем може бути апатія. Натомість дуже вразливий до речей, які стосуються політичного життя, національного питання.

– Але і дружини за цей час, поки чоловіки були в АТО, стають іншими, чи не так?

– За півтора року, поки дружина була без чоловіка, вона повністю навчилася виконувати всі домашні обов’язки самостійно, вона перейняла на себе всі чоловічі справи. І будемо відверті: вона також втомилася за цей час. Коли повертається чоловік додому, її перше бажання – повернути його обов’язки йому і самій взяти паузу, відпочити, навіть від своїх обов’язків, не те що від чоловікових. А чоловікам іноді потрібно банально виспатися, відійти від того часу, щоб повернутися в цей час, перейти на інший режим життя. На це теж потрібен час. І виникає перший конфлікт подружжя: нерозуміння ролей, нерозуміння, хто і скільки має відпочити чи, навпаки, попрацювати. Друге. Як показує закордонний досвід, а тепер і наш, бійці часто починають змінювати пріоритети, цінності, а навіть фах свого життя. Для бійця це великий ресурс, він починає відкривати себе по-новому і для нього це супер. Натомість оточуючі, зокрема і дружина не завжди це розуміють. Це лише декілька прикладів, і таких речей може бути більше.

– Очевидно, і різні ситуації для тих, хто ще на передовій і хто повернувся. Можливо, варто готуватися до їх повернення. Можете дати кілька порад?

– Для жінок, чоловіки яких на передовій: на день дзвонити три рази і питатися «Як у тебе справи?» не потрібно. Якщо чоловік сказав, що він передзвонить, то просто потрібно цього дзвінка дочекатися, він не завжди може говорити. Друге, як зустріти? Є різниця, коли чоловік приїжджає в короткотривалу відпустку і коли він повністю повертається. І третє – жінки, які живуть з бійцем, що повернувся. Важливо дати їм зрозуміти, що вона не одна, що поряд є такі ж жінки, і що війна міняє не одного бійця, а ціле суспільство, і родини в першу чергу. Це не є якісь негативні зміни, але ми повинні вміти їх прийняти, використати навіть на добро для нас.

– Такі групи взаємодопомоги є і в інших областях? Духівників хтось вчить, як з ними працювати?

– Якщо я не помиляюся, таких груп по Україні є під сорок. Це ті, які є під керівництвом координаційної ради у справах душпастирства в кризових ситуаціях Патріаршої Курії УГКЦ. Важливо, щоб вони були координовані, бо є постійний вишкіл, є спілкування, є можливість вберегтися від некваліфікованої, «кухонної психотерапії». У нас організовуються тренінги і для капеланів, і для жінок. Духівники два рази на рік мають триденний вишкіл, навчання проводять висококваліфіковані фахівці, психологи. А для дружин були уже три тренінги. В Івано-Франківську, наприклад, такий тренінг зібрав 80 дружин одночасно в архієпархіальному корпусі.

– Одразу виникає запитання: як ви їх знаходите? Чи як вони вас знаходять?

– Спершу приходять найактивніші і вони стають такими собі ретрансляторами, «сарафанним радіо» – далі-далі. Той перший тренінг, який проходив три роки тому, навіть для нас став неочікувано кількісним. Ми найперше розповсюдили інформацію на кожній парафії. Багато бійців приходить на Літургію в кафедральний собор. З другого боку, співпрацюємо зі спілкою бійців АТО, а наша область унікальна, бо у нас змогли ветерани об’єднатися в одну спілку. На той час секретарем спілки була Тетяна Фреїшин, яка є дружиною бійця АТО і їй ця тема надзвичайно цікава. Вона здійснила більше півтисячі дзвінків, щоб зорганізувати дружин. Той семінар став першим кроком, а наступним була група взаємодопомоги.

– Тобто навчання – це одне, а діяльність групи – це щось інше?

– Це крок, щоб не просто стати пасивним слухачем (хоч воно і дає результат), але група взаємодопомоги – це можливість висловлювати напряму свої переживання, проговорювати ті теми, які вже цікаві жінці безпосередньо. Ми використовуємо світовий досвід. Зокрема, о. Арнальдо Панграцці, зі світовим ім’ям священик-італієць, капелан, говорив про те, що такі групи взаємодопомоги надзвичайно важливі, бо працює принцип «Рівний – рівному». Дружини самі собі помагають і, з другого боку, є потенціал відкритися, вилити свій біль, його всі приймають і ніхто тебе не осуджує. Це раз. І друге, така група має потенціал виростати, творити щось нове.

– У фейсбуці ми бачили світлини, як учасники вашої групи колядували в родинах загиблих та в «Бандерівському схроні».

– Це була дійсно цікава акція. Ми їздили до вдів загиблих в АТО, в геріатричний пансіонат, в хоспіс. Ще кілька років тому я хотів провести таку акцію разом з семінаристами, але у час Різдвяних свят вони роз’їжджаються. Тепер я запропонував жінкам з нашої групи взаємодопомоги, і вони радо підтримали цю ідею. Більше того, вони її реалізували дуже широко. Я думав, що ми сядемо в одну машину, декілька жінок і будемо їздити з колядою. Жінки ж сказали: ми створюємо Вертеп, ми залучаємо своїх дітей. Ми мали цілий автобус, який нас возив. Ми їхали від домівки до домівки, ми заїжджали в «Бандерівський схрон» потішити хлопців. Це був дійсно масштабний проект, кілька днів. Коли відвідували вдів, то важливо, що не побачили жодної жінки у стадії горювання тут і зараз, вони, слава Богу, виходять з цього і продовжують своє життя. Люди не можуть постійно жити в депресії, цього не хотіли б і їхні загиблі чоловіки. Життя має тривати. Вони віддали своє життя заради нашого життя, а не заради того, щоб ми замкнулися в собі.

– Наскільки чисельна ваша група взаємодопомоги жінок?

– Вона не може бути дуже великою. В маленькій групі легше відкритися, там є більший вияв довіри. Світовий досвід показує, що це група не більше 20 осіб. Наша група не є сталою. Десь приблизно 25 осіб зачислені, але не всі завжди можуть прийти, то приходять приблизно по 15. Збираємося раз на два тижні. А коли мала група, то це і можливість швидко змінювати тему – обговорюємо те, що хвилює. Повністю зберігається конфіденційність, є можливість приділити час кожному. До нас приходять психологи, висококваліфіковані фахівці.

– У вашій групі взаємодопомоги є жінки, які ще чекають своїх чоловіків, чи лише ті, у кого бійці повернулися з передової?

– Лише ті, чоловіки яких прийшли з війни. Ті жінки, чоловіки яких зараз в АТО, – у них більше обов’язків і у них інші проблеми. Ми думаємо про те, що, можливо, створюватиметься у Франківську друга група, бо об’єднувати їх не можна. Є категорії жінок, які очікують, є ті, до кого повернулися чоловіки, є категорії вдів, батьків загиблих. Ці всі категорії є різними і мусять зустрічатися нарізно.

– А є, що виходять з групи взаємодопомоги?

– Були випадки, коли жінки досягали певного якогось рівня і казали: все, я йду. І це нормально. А є і так, що жінки стали добрими подругами, часто зустрічаються разом на каві, помагають одна одній. І це прекрасно. Ця група взаємодопомоги працює.

– А відпочивають разом сім’ями?

– Більшість їздили на реабілітації, які організовує Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я Патріаршої Курії УГКЦ. Ми побачили, що великим викликом є стосунки в сім’ї. Тому проводимо реабілітацію для подружніх пар, але обов’язково без дітей. Залишити дитину, приїхати і попрацювати над собою – не просто відпочити, а попрацювати. Тому не рекреація, а реабілітація. Наступні реабілітації відбудуться у лютому і березні в Яремчі в реколекційному центрі отців-редемптористів – місці спокою, затишку, відновлення сил. Детальніше про таку реабілітацію можна дізнатися на сайті zdorovia.ugcc.org.ua. Для тих, хто повернувся з АТО, для їхніх дружин – це добре духовно-психологічне розвантаження.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

14 − 10 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh