Національні виміри нашого повстання

У лютому минає чотири роки, відколи зрусифікована, криміналізована та люмпенізована Україна не без фальсифікацій обрала за президента Януковича. Тоді я звернулася до нього з відкритим листом, де зазначила що Янукович отримав статус регіонального лідера у найбільш поневоленій частині нашої країни. Вона стала такою внаслідок страшних катаклізмів, які пережила наша нація за московського панування через винищення етнічних українців голодом, репресіями і завезенням натомість представників соціяльного дна з Росії.

Теперішня політика цього горе-президента є кривим відображенням того самого терору щодо свідомих і вільних українців, проте, попри п’ять відомих страшних смертей і численні людські каліцтва, має гротескно-безпомічний вияв перед силою нашого Духу і масштабного повстання. Класичні бандити у політичній одежі на політичний терор не здатні. У них випалені нутрощі – зосталися лише оболонки з грошового інтересу і тупа ненависть до свободи в людині. Для них це неосяжне поняття, бо вони споживацько-чорна частина світу зі спромогою на єдину силу – фізичну. Але навіть це у них якось по-тупому виходить. Словом, можливо, це останні карлики у нашому визволенні від колоніялізму московських ліліпутіних і хохляцького плебейства смітюхів.

У відкритому листі до Януковича від 12 лютого 2010 року я зазначила те, що сьогодні стало дійсністю: “Ви своєю плебейською психологією, моральним виродженням та агресивним чужинством мобілізуєте мільйони українців на повстання проти неоколоніялізму. Дякуємо вам за цю страшну суспільно-політичну темінь перед неминучим світанком україноцентричної України. Ви – минущі. Ми – українці всієї України, а не “регіональної” – вічні” (ч. 7, 18–24 лютого 2010 року, “Слово Просвіти”, с. 3).

Януковичівська орда підняла з народної магми гніву сліпуче полум’я українського патріотизму в одежі бандерівського гасла: “Слава Україні” – “Героям слава”. Плебеї ошизіли від спалаху українського гніву і любови водночас – це погасити неможливо, бо воно спрямоване у власну сутність і високу духовну потребу. Народилося протиставлення зовсім не на політичному кордоні, а на рубіконах власного самоусвідомлення, вмонтованого у потребу НАЦІОНАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. Януковичі ж думали, що Україна – це територія для заробляння грошей, українці – це механізм для цього заробляння. І тут раптом такий небувалий спротив глибоко внутрішнього характеру, а не просто так звані “соціяльні барикади” за збільшення зарплат та пенсій. Це легіони (чи самооборони) за утвердження власної національної та людської ГІДНОСТИ.

Кілька разів на день кожен майдан України переходить через освячення славнем “Ще не вмерла Україна…”. Це, мабуть, той енергетичний канал через який ми посилаємо Небові нашу любов до своєї Батьківщини; усвідомлення нашої спільности і солідарности; гордости за те, що маємо таку високу культуру. Чи можливо здолати цю сконсолідовану духовну пасіонарність? Мимоволі згадуєш, що сила цього славня дорівнює його стражденній і довгій дорозі до серця українця як державника. Саме зараз українець утверджується і розростається як націєдержавник. Натомість свого часу, майже 150 років тому, наш славень московити назвали “возмутітєльной пєснєй”, а поширення її трактували як “державний злочин” і відправили її автора на 7 років у заслання в Архангельську губернію. Знаково, що у рік 175-тилітнього ювілею від дня народження Павла Чубинського славень став тотальною українською піснею та ще й з озвученням його знаменитої другої строфи:

Станем, браття, всі за волю, від Сяну до Дону.

В ріднім краї панувати не дамо нікому.

Чорне море ще всміхнеться і Дніпро зрадіє.

Ще на нашій Україні доленька доспіє.

Отож звертаюся передусім до нетерплячих “скільки можна стояти”… А скільки йшли до реалізації мети соборної і незалежної Української держави Чубинський–Вербицький та Шевченко, прізвищем якого, до речі, було вперше у Львові, у журналі “Мета”, підписано славень “Ще не вмерла Україна” у грудні 1863 року? Реальна свобода – це наслідок боротьби мільйонів людей і десятків поколінь. Якісні зміни ніколи не бувають швидкісними – вони завше поступові, якщо невідступні. Думаю, на разі наш найбільший здобуток, – це усвідомлення багатьма з нас великости нашої повстанчої нації і ницости наших тимчасових зверхників. А для дуже “запальних” пропоную міркування мудрого німецько-американського філософа Ханни Арендт: “Війна стала розкішшю, яку можуть собі дозволити тільки малі нації”. Наша великість, цілісність і соборність – є альфою та омегою подальшого невідступного поступу. ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ ДЛЯ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ.

Comments

0 comments

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

eleven + nineteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh