Марія побачила Італію зовсім іншу, не таку як у снах

Подорослішавши, Марія вперше побачила Італію. Зовсім іншу і не таку далеку, як у снах та згадувала Україну, куди з вирію поверталися лелеки

Великий рудий пес дихав в обличчя спекою тисячі сонць. Від його гарячого дихання в Марії на душі було літо, радість і спокій. Вона бігала за Рудим, намагаючись залізти йому на спину. Така гра подобалася псові, і він утікав від дівчинки, тихенько посміюючись. Усе, що вдавалося Марії, — зловити Рудого за хвіст, ніби літо, що непомітно втікає в осінь. Урешті-решт вона зупинялася, важко дихаючи, коли Рудого кликали їсти.

Чомусь завжди думаєш, що в країнах, про які мрієш, вічне літо.

В дитинстві Марії снилася Італія, яка, як їй видавалося, десь далеко-далеко. Тихі води Венеції, шепіт молитов Собору Святого Петра і навіть злодюжки нічного Неаполя. Але не варто хвилюватися — все, що вони можуть у тебе вкрасти, — дірки в кишенях. Зовсім не хотілося прокидатися і струшувати залишки снів із повік…

Марія пам’ятає день, коли пoмeр дідусь. Великий Ведмідь, котрий знав безліч цікавих казок. Пам’ятає людей біля тpyни — було чутно, як бuлися їхні серця і пересипалися піщинки в годиннику. Гавкіт Рудого, коли діда виносили з дому. Самотнього лелеку на комині їхньої хати. «Мамо, то дідо?», — питала Марія, спостерігаючи, як лелека здійнявся в небо, і щовесни чекаючи з вирію цих птахів.

У серці з’явилася тpивога, мрії розійшлися з реальністю. Так Марія зрозуміла, що подорослішала. Дорослою вона вперше побачила Італію. Зовсім іншу і не таку далеку, як у снах. «Si, Signora», — повторювала Марія, прибираючи в будинку вельможної пані.

Ввечері зачинялася у своїй маленькій кімнатці. Занурювала руки в темряву, немов у в’язку оливу, аби до ранку їх не відмити. Чула, як боязко, наче злодій, у двері стукає самотність. Відчиняла, сторожко озираючись, ніби впускала коханця.

Як сходило сонце, Марія сідала перед дзеркалом, бо зранку жінка розчісує довге волосся гострим, як ніж гребінцем, усе, що в житті не збулося, домальовує на лиці олівцем. Згадувала Україну, куди з вирію поверталися лелеки…

Андрій ОМЕЛЬНИЦЬКИЙ

 

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

one × 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh