Мені часто пишуть у приват на одну тему. Скаржаться. То-то і те-то на Майдані не так, з тим-то обійшлися грубо, це – виглядає не красиво… Ми, мовляв, всією душею підтримуємо, але треба поправити – ви ж, мовляв, нормальна людина – ви ж не можете цього не помічати – зробіть щось…
Я засмучуюсь, рефлексую – щось пояснюю , щось поправляю – загалом, реагую. Нормальний, напевно, в цей час процес.
Але, знаєте, що хочу все ж, всім, хто пише це мені з добром, сказати:
Дорогі мої!
Майдан – це не публічна виставка , не красива картинка протесту і вже точно не тільки і не стільки прояв опозиційних думок.
Майдан – це протест, біль. Біль мільйонів людей , що вирвалася назовні. Біль накопичилася . Біль , яку не можна терпіти – біль , проти якої повстає все істота. Біль , до якої привчали , змушували змириться – а ми не змирилися.
І сьогодні – ми кричимо . Кричимо , вириваючись з пут цієї рабської болю. І поки вириваємося – нам болючіше стократ …
І знаєте що – біль не буває красивою. Біль буває поверх сили . Це є.
Поверх краси , мрії людської . Це є і , це я бачу кожен день – тут на Майдані.
І я хочу , що б біль пішла , і ми свого домоглися – що б Майдан змінився , і залишилася чиста сила , дух , краса … І так буде – я впевнений!
А поки не так! Поки біль і війна , емоції і віра , крізь біль .
І не кажіть мені , що біль потрібно ховати , сором’язливо ретушуючи реальність. Ми такі, як є. Прагнемо до світла , прагнемо до кращого , а іноді нам боляче і це не повинно бути красиво …
