9 травня 2018 року, Архиєрейську Божественну Літургію з нагоди VII Всеукраїнської прощі духовенства УГКЦ до Перемишлян очолив Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський Високопреосвященний владика Володимир (Війтишин). Беручи за приклад постать блаженного Омеляна Ковча, Архиєрей роздумував над суттю священичого служіння та викликами, які ставить перед духовним провідником суспільство. Нижче подаємо повний текст проповіді.
Високоповажані Отці, дорогі та возлюблені у Христі брати і сестри, благодать Божа зібрала нас сьогодні на прощу духовенства нашої Церкви до м. Перемишляни, де свого часу служив блаженний мyченик за віру – отець Омелян Ковч.
У цій Літургії в окремий спосіб складаємо подяку Господу за дар священства. За цей великий дар дякуємо Всевишньому Богові у цій Безкровній Жертві Христа – Спасителя, та чинимо це у нашій великій вірі до Господа.
Дорогі отці, всі ми отримали Таїнство Христового Священства. Таким чином, ми склали Богові жертву з власного життя, присвячуючи себе для більшої слави Бога, для Церкви і України у спасінні людських душ, до яких Нас Господь покликав.
Ми, усі тут зібрані, дякуємо Господу за ці роки невпинного священичого служіння, а також просимо подальшого Божого супроводу у Нашому житті та служінні.
Віддання життя Богові не означає позичити Йому своє життя лише на декілька років, але постійно віддавати всі свої сили для парафіян, яких Бог посилає нам, у цій земній мандрівці, щоб прикладом нашого священичого життя могти вести їх до Бога.
Людям потрібен священик свідомий значення свого священства, який глибоко вірує, відважно визнає і ревно молиться. Який навчає всіх з переконанням, який служить і своє життя зосереджує на восьми Блаженствах, який вміє любити, який є близький усім, а особливо найбільш потребуючим.
«Особистість священика має бути для інших виразним і прозорим вказівним знаком. Люди, з-поміж яких ми є вибрані і для яких ми установлені, хочуть в нас бачити такий знак і мають до цього право».
«Кожен священик є посвячений і помазаний Святим Духом, щоб бути для народу живим знаком Ісуса Христа: живим знаком Христа, який молиться, знаком Співстраждаючого Відкупителя, живим знаком любові нашого Спасителя, знаком вірності Господу, і отже, як і Христос знаком протиріччя, знаком братерської любові Ісуса, знаком доброго Пастиря, який прийшов не щоб Йому служили, але служити іншим» (Йоан Павло ІІ, Novo Іnсiріetе № 12).
Нехай з покликання, яке ми свідомо прийняли, постійно випливають нові сили до праці з людьми, щоб ніколи не згасав у нас цей апостольський і пророцький дух, щоб уподібнюючись до Христа Господа, найвищого священика, наша праця приносила щедрі плоди і єднала людей у Христову родину.
Згадуючи сьогодні блаженного Омеляна Ковча, покровителя нашого духовенства, пам’ятаємо, що за віру Христову у тих часах випробування разом з бл. Омеляном дали велике свідоцтво наші мученики, ісповідники, єпископи, священики, монахи і монахині та весь наш український народ.
Як бачимо перемогла Правда. Перемогли ворога лютого наші батьки і матері своїми молитвами, своїми терпіннями. Перемогли ворога усі, хто вранці й увечері молилися до Божої Матері за волю Церкви, за волю України, перемогли ті, які таємно ходили на Службу Божу. Отже, боролися всі. І в цій боротьбі багато великих жертв духовних осіб: єпископів, священиків, монахів, монахинь, жертв наших братів і сестер. За що Бог нас винагородив великою нагородою ще тут на землі, а саме — що ми вільні, вільна наша Українська Греко-Католицька Церква, вільний наш український народ, вільна Україна.
Живемо хоч у часах вільних, але дуже важких і небезпечних. Бо ворог знову хоче у нас забрати волю і незалежність, вмирають найкращі сини нашого народу – українські воїни, захищаючи на Сході Україну від ворога. Томy і обороняємо сьогодні наше духовне і національне, нашу Батьківщину, щоб вона була направду вільною і незалежною державою.
Підтримуймо тих, хто любить наш український народ, хто будує нашу державність та демократію, ми маємо бути відкритими на Бога, відкритися на Божі справи, відкритися на Божу ласку, – ось те, до чого ми всі покликані, ми маємо пам’ятати, що наша країна і наш народ мають древню духовну історію і культуру, що наше коріння походить з Володимирового Хрещення Руси-України, 1030-ти ліття, якого у цьому році будемо святкувати.
Молитовно просимо сьогодні, щоб Господь благословив і постійно обдаровував своєю благодаттю й миром нашу Батьківщину Україну, весь український народ та дозволив якнайплідніше служити нашому духовенству в будуванні Царства Божого тут на землі!
