“Влада хотіла залякати нас розгоном Майдану – не вдалося. Вони сподівалися, що ми роз’їдемося додому на зимові свята, а це виявилося мильною бульбашкою. Зараз вони сподіваються, що ми розсваримося, і таким чином в нас буде не один Майдан, а два, три, чотири, десять. Але і цього в них не повинно вийти, товариство! Зараз їхня надія полягає в тому, що ми просто втомимося і відступимо. Вони розраховують, що дощ, сніг, мороз, безсоння, сумніви зроблять нас слабкими. Вони помиляються. Бо людські серця, які одного разу вже запалилися іскрою гідности, – це сильніше, аніж стіна металевих щитів “Беркута”, – заявив народний депутат України від ВО “Свобода” Юрій Михальчишин, виступаючи на львівському Майдані 12 січня 2014 року.
Націоналіст подякував львівській громаді за підтримку. У своєму виступі він наголосив: “Якби не ви – неможливо було б втримати Майдан і впродовж одного дня. І зараз це добре відчувається за рахунок тих, хто не йме віри облудним провокаціям, фальшивим повідомленням продажних ЗМІ, хто не піддається на терор найманих бойовиків, хто не боїться репресій новітньої поліційно-жандармської машини. Насправді лише завдяки вам ми все ще живемо в Україні, а не в Білорусі.
Немає малих і неважливих справ. Хтось постоїть у пікеті, хтось простоїть ніч у нічній варті, хтось пустить людей переночувати, хтось просто прийде на кілька годин після роботи – і так протест живе. Не згасає, незважаючи на те, що вже другий місяць ми стоїмо перед стіною темряви, страху, терору, яка боїться, що ви вже ніколи не відступите, ніколи не станете такими, якими були до листопадових днів 2013 року”.
Юрій Михальчишин звернувся до львів’ян із закликом не припиняти боротьби: “Доки Майдани стоять – доти нічого не втрачено! Наступний тиждень знову буде складний. Нам потрібно замінити тих львів’ян, які допомагають утримувати Палац Свободи. Допомагайте. Робіть спільну справу, підтримуйте тих, хто завагався, простягніть руку тим, кому важко, підкріпіть віру тих, хто захитався, адже ми з вами – одна сім’я. У нас сьогодні немає значення – хто вчитель, хто інженер, хто підприємець, а хто – депутат. Ми всі стоїмо в нічних пікетах, разом стоїмо в нічній варті, разом мерзнемо біля райвідділів і ми ніколи не забуваємо, що нас вивело на Майдан. Це – бажання залишити Україну українською. І завдяки вам, поки ви є і поки ви не здаєтеся – вона такою і буде. Ще раз прийміть мої щирі слова подяки, тому що ваша підтримка в Києві дуже відчутна. Без гарячих львівських сердець холодна київська зима вже багато кого змусила б зневіритися і відступити. Але поки ви допомагатиме – майдан стоятиме”.
