Я думаю, кохання – це не квіти…
Не місячні прогулянки вночі…
Кохання-це дивитися, як діти
Дрімають в нього тихо на плечі…
Кохання не в красивих подарунках
І навіть не в закоханих словах…
Не в пристрасних солодких поцілунках,
А в сяючих, турботливих
Кохання у горнятку з теплим чаєм,
У витримці і вмінні промовчать…
У тому,що так рідко помічаєм
І часто забуваємо сказать…
Любов не у стрункому її стані,
А в променях на кутиках очей…
Кохання це не те,що на екрані,
А глибоко у душах двох людей…
Любов у суперечках і прощенні,
У помилках і вмінні пробачать…
Кохання це не мить одна натхнення,
Це вічність, що навчає нас чекать…
Чекати,поки станемо мудріші,
Бо молодість з роками промайне…
Та лишиться у серці значно більше…
Турботливе, сімейне,мовчазне…
Кохання в сивині на срібних скронях,
У зморшках і у тихій хрипоті…
В турботливих натружених долонях,
Незмінно найтепліших у житті…
Кохання у розмовах аж до ранку,
А часто у мовчанні в унісон…
У наглухо зачинених фіранках,
Щоб вітер не бентежив її сон…
У шапці,у пігулках і бульоні…
В хворобах у проблемах і сльозах…
Буває, в підвищеному тоні…
Та завжди в закоханих очах…
Я знаю, кохання- це не квіти,
Не довгі зізнання у вірші…
Це сила назавжди оселити
Краплинку в собі його душі…
І навіть, як час втече рікою…
І старість постукає у дім…
Не зможе надихатись тобою,
А ти не зможеш знудитися ним…
І буде щоранку милуватись
Тим сріблом,що в скроні упаде…
Так легко в любові помилятись
Та знайте,що ваше вас знайде…
Ви тільки зумійте дочекатись,
Встояти в спокусах і брехні…
І серцем насправді закохатись,
Мов квітка у сонце навесні…
© Огнєва Інелла
