Згадується, як ще якихось 5 років тому українців сприймали як якихось кумедних персонажів, які готують і їдять борщ, п’ють горілку, закушуючи салом і солоними огірками, співають сентиментальних пісень і танцюють гопака. Говорять на якомусь недопонятною російською мовою начебто Сердючки. Іншими словами, в очах росіян українці були простуватими дурнями, які із-за власної дурості проголосили 1991-го незалежність – росіяни до цих пір сміються над цим. Росіяни були впевнені: досить їм прийти зі зброєю, як їх зустрінуть квітами. А, якщо хтось наважиться чинити опір, то здолають вони це опір легко і невимушено. Вони або забули про УПА і Холодний Яр, або сприймали це як непорозуміння. Про це у своєму блозі пише український журналіст Юрій Луканов.
За його словами, власне, з самого початку було майже так, як росіяни прогнозували. Ми просто психологічно не було готові воювати. А хіба можуть брати вісь так загнати ножа в спину? А потім ми зрозуміли, що це серйозно, що вони прийшли нас вбивати. І українці вперлися. Тисячі добровольців витворили свої загони. Тисячі волонтерів почали забезпечувати військо всім необхідним. У відсотковому відношенні таке забезпечення було значно менше, ніж державне, але воно показало воїнам, що народ підтримує воїнів – воно підняло дух воїнства. І держава теж заворушився і таки налагодив підтримку армії. Ми добре заїхали їм по морді, показавши, що без бою свою країну не здадуть.
Луканов зазначає, що тепер росіяни продовжують з нас іронізувати, правда, виходить не дуже переконливо – із-за іронією виринає ненависть. Вони лютують, а зробити нічого не можуть. Україна вистояла. Тому, честь нашим захисникам, честь усім причетним, які забезпечили іншій країні мирне життя.
