Всі знають, що зараз відбувається в Україні. Після призупинення Азаровим процесу підготовки до підписання угоди про Асоціацію з ЄС в нашій державі почались перші з часів Помаранчевого розчарування натяки на протести. Приємно вразило, що рушійною силою цих протестів стала як правило аполітична молодь.
Студенти одними з перших організували та масово підтримали великі майдани у Львові, Києві та інших великих містах. Без сумніву, ідея правильна і похвальна, однак згодом почались великі проблеми власне з цими «євромайданами». У чому ж це полягає? Відразу скажу, що не з відвідуваністю. Звісно, коли все це відбувається замість пар, а потім ще й концерт халявний, як стимул залишитись подовше… Окрім того, навіяне ведучими твердження про те, що ми всесильні(а отже – вже програли, недооцінивши ворога) зіграло свій злий жарт.
Власне мітинги стали «аполітичними». Організатори поставили ультиматум, що на них не можна було проносити ані партійні, ані ще якісь прапори, окрім офіційного державного, бандерівського(під натиском національних сил серед самого студентства) та прапору ЄС. Відразу скажу про це абсурдне твердження свою думку.
Шановні, у вас політична вимога до президента, яка полягає у тому, щоб він підписав угоду про Асоціацію. Чому ви займаєтесь самодурством, коли робите це самотужки? Звідки у вас така велика впевненість, що вас слухатимуть? А якщо не підпише, то що робитимете? Підете на барикади, де загін беркуту скрутить вас, неорганізований натовп, за 20 з гаком хвилин. Потім «впаяють» від 15 діб арешту до 2-5 років тюрми. Організатори спокійно втечуть на еміграцію й далі «боротимуться» проти «клятої влади». В жодного організатора цих співів/танців(ні у журналістів, ні у «моральних авторитетів», ні у студентських ватажків) немає ні плану протидії Режиму, ні ресурсів для цього, ні «даху», говорячи це його ж термінологією. Вас просто ВИКОРИСТОВУЮТЬ для свого ПІАРУ. Тільки замість опозиційних сил зараз це роблять організації на кшталт «Студентського братства», різноманітні грантожери, журналісти чи просто люди, далекі від всього політичного та макроекономічного тертя, яке відбувається в Україні. А це найгірше, коли дилетанти(хай не ображаються, бо я теж у співах і танцях дилетант) намагаються керувати парадом.
Наш парадокс полягає у тому, що тільки недавно всі бажали, щоб був лідер революції. Відтепер посаду лідера змістили тисячі «отаманів». Чи не когнітивний дисонанс це? І чому головною темою стала саме євроінтеграція, а не усунення від влади “покращувачів”? Ви дійсно наївно думаєте, що з цим режимом можна робити справи? Не боїтесь, що вони просто кинуть вас?
Знаєте, мені це дуже нагадує Махновщину, коли от хтось наче щось і робить, наче все правильно, але у кінці все одно співпрацюють з більшовиками(комуністами ВКП(б) – всесоюзної партії більшовиків). В українського студентства з’явилась чудова нагода стати на ті ж граблі. Бути де-факто ініціатором підписання договору з Мутним союзом(довічним паханатом при владі) через свої отаманські замашки – це мило, тільки цього вам не пробачать. І ви самі собі цього не пробачите.
Якщо хтось такий наївний, що думає бавитись у свої ігри з кримінальними авторитетами дев’яностих, то він, повірте, немає клепки в голові. Режим Януковича – це не Кучма, який був більш лояльний в цьому питанні. Подивіться ще на самі події в Україні. Влада прямо й відверто ігнорує всі ці мітинги. Отже, вони не лякають його. Звідси все, що робиться – робиться неправильно! Бо боротьба відбувається так, як хоче цього Банкова. Тобто, НІЯК! Потрібно якщо взялися вирішувати проблему, то робити це прораховано, з холодною головою, а не кланятися перед євробюрократами. ВАС НЕ ПОВАЖАТИМУТЬ ЧЕРЕЗ ЦЕ.
Навіть, якщо ми згадаємо революцію на Граніті, то тоді при владі взагалі був Горбачов(аналог Ющенка). Сталося б це у період з кінця 70-х і аж до 1985, то розстріляли б цю демонстрацію ще в зародку і ніхто не дивився б на те, що то студенти. Достатньо подивитися на події на площі Тяньаньмень у 1989 році. Це фактично законсервований до 1989 року тоталітарний СРСР, хоча думаю, що і зараз там не краще. То ж не варто підміняти терміни. Зараз кардинально інша ситуація, ніж була у 2004, 1990…
Головний заклик мого повідомлення – це слова Шевченка, які він адресує нам. Живим, і мертвим, і ненародженим…
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
І на останок, одне українське прислів’я: «Разом і батька легше бити». Задумайтесь.
