Як інформує наш сайт, популярний український історик, блогер і журналіст Павло Бондаренко пише на своїй сторінці в Facebook, відновлена війна між Азербайджаном і Вірменією за Нагірний Карабах пробудила спогади про те, що в СРСР з кожного праски кричали про інтернаціоналізм і дружбу народів. Фільми красиві знімали про міжрасову і міжнаціональну любов типу «Зефір в шоколаді» або «Свинарка і пастух». Але реальне життя була далека від того, що пропагувалося.
За словами журналіста, в містах Середньої Азії радянським офіцерам не рекомендувалося виходити за межі гарнізону поодинці, втім, як і членам їх сімей. Футбольні матчі бакинського «Нефтчі» і єреванського «Арарату» незмінно закінчувалися масовими бійками на етнічному грунті із застосуванням різноманітного холодного і навіть вогнепальної зброї. Українці дуже недолюблювали російських і навпаки і прибалти не дуже шанували «Великоросія», а «великороси» всіх інших. В країні процвітала прихована ксенофобія і расизм. Найцікавіше, що комуністи, на словах ратували за інтернаціоналізм, на ділі проводили шовіністичну імперську політику приниження і приниження численних національностей, які становлять строкате населення радянської імперії. Практично ніхто сьогодні нічого не знає про «п’яту графу» в Особовому листку по обліку кадрів паспортних органів МВС СРСР. Це робилося для того, щоб представників деяких національностей не допустити на певні посади і на навчання в певні навчальні заклади. «Інваліди п’ятої групи» – так сумно жартували радянські євреї про себе. Ці «окремі посади і навчальні заклади» були пов’язані зі службою в армії, МВС, КДБ, дипломатичною роботою, науковою роботою, яка вимагала доступу до секретної інформації, і так далі.
За словами журналіста, в Кремлі всі розуміли, і це була цілеспрямована політика, про що свідчить один факт, проти якого, як то кажуть, не попреш. Як тільки запалали Кавказ і Середня Азія, як тільки почалися відцентрові тенденції в Україні та Прибалтики, політбюро негайно поповнили представники «братніх республік». Раніше якось без них обходилися, а тут як поперло. 14 липня 1990 року в Політбюро включили Буракявічуса і Гумбарідзе Гіві Григорович; Мовсесяна і Назарбаєва, Рубікс і Сіллар; Муталібова, Масалієва і Киримова. І ще кількох товаришів. Коли півник смажений клюнув. Тільки запізно було. Треба було думати, коли проводили політику повзучої русифікації і намагалися штучно створити «нову спільність радянських людей – радянський народ». Карабах – це одна з «мін», закладена Кремлем відповідно до старого принципом «divide et impera». Важливо звернути увагу на те, що на латині «влада» і «імперія» – слова однокореневі.
