Цими днями відбулося дводенне паломництво родин загиблих військовослужбовців до Зарваниці під назвою “Його ранами ми зцілилися”. Духівником паломників під час молитовної мандрівки був отець Володимир Мальчин. Публікуємо текст-враження від паломництва та спілкування з сім’ями новітніх Героїв України, написаний отцем Володимиром на завершення поїздки.
ЗАРВАНИЦЯ
28-29.04.2018 р. Б.
«Герої не вмирають…»
Повертаємось із такого благодатного місця як Зарваниця, а серце розриваєтьcя від болю… На зворотньому шляху ми молилися вервицю і після кожного десятка вервиці запрошували матерів і дружин загиблих воїнів поділитись своїми спогадами про новітніх героїв України. Після кожного ділення молились десяток вервиці за упокій душі полеглого…
Ці героїчні жінки втратили найдорожче, що у них було – своїх дорогих дітей та коханих чоловіків. Вони пишаються своїми «справжніми мужчинами», але неохоче розповідають про їхні подвиги: «Да, мой сын герой, но зачем мне герой на кладбище».
Ми заслухали 12 зворушливих історій, кожна з них неповторна, як 12 місяців, і по своєму прекрасна і трагічна водночас. Але є щось дуже спільне між ними – всі ці хлопці, як сказав тато героя з Ірпіня, не мали уроків патріотизму вдома, але вони пішли добровольцями на війну (часто після 2-3 разів звертання в військомати) в «Айдар», «Донбас», «Київ»…або ж просто прийняли повістку і виконали свій громадянський обовязок…всі вони не втікали за кордон і не переховувалися вдома, не шукали легшого життя. Більшість з них загинули в гарячу пору 2014 під Іловайськом, Дебальцеве чи в Луганському аеропорту. Дехто помер уже повернувшись з фронту. Хтось залишив по собі дружину/дітей, а хтось так і не встиг створити сім‘ю. Більшість цих хлопців були з прекрасною освітою та успішними в цивільному житті про що свідчать їхні позивні: “Інтелігент», «Кусто», «Батя»…і їхнє життя раптом згасло серед полів Сходу України.
Коли я слухав ці зворушливі історії, то усвідомив, що це не лише вони втратили дітей, чоловіків, а ми як народ втратили найкращих, справді цвіт нації…я радію за дітей моєї парафії, які отримали можливо найкращий урок патріотизму в їхньому житті, не з підручників, а від живих свідків цих героїв.
Як хочеться, щоб телеефір замість безглуздих шоу надавали саме таким матерям/батькам, щоб на їхніх прикладах виростало нове покоління українців і щоб вони відчували нашу шану і вдячність. Це так мало коштує від нас, а так багато значить для них.
А ми як Церква будемо продовжувати надавати духовну опіку цим родинам. Вони тепло згадують Святвечір з Блаженнішим в Патріаршому соборі чи великодні кошики отримані у Вишневому чи Ірпені.
З чудовими враженнями повертаються наші паломники: «Ми побували наче в гостях у Бога, і віримо, що наші діти з Богом, тому відчули сильний момент єднання…В Зарваниці кожна гілочка, кожна квітка нагадувала нам про наших дітей».
На завершення, хочу подякувати Департаменту військового капеланства та БФ «Карітас-Київ» за допомогу в організації цієї прощі під назвою «Його ранами ми зцілилися». Дякую отцям в Зарваниці, які нас гарно приймали. А особливо дякую п. Наталі Дубчак, референту Департаменту військового капеланства та матері, яка сама втратила на війні рідного сина, за супровід групи та за приклад мужності та стійкості.
«Герої не вмирають…допоки ми про них пам’ятаємо. Не забуваймо наших героїв, підтримаймо їхніх рідних, а Господь нехай виявить усім нам своє милосердя!
«Те, що ви зробили одному з моїх найменших, ви мені зробили».
о. Володимир Мальчин
